... Я добре пам’ятаю літо 1933 року. Мій батько Олександр Авер’янович Шевченко працював у степу на косарці. Працюючи у полі, люди падали від голоду прямо на ниві. Батька і сусіда Желєзного привезли в один день зі степу знесилених і слабих. Того ж дня вони й померли. Хоронили їх разом із сусідською дівчиною Яриною Гнатовою, яка теж працювала в полі, в одній могилі на сільському кладовищі.
У нашій сім’ї, крім мене, було ще двоє менших братів Іван та Василь. Пам’ятаю, як Іванко опух від голоду. Після смерті батька його забрали на «білу кухню» (так називали колгоспну їдальню). А мамі видали трохи борошна, з якого вона напекла хліба. Бабуся цей хліб склала у кошик, як найдорожчий скарб, і підвісила високо під стелею, аби ми не могли дістати. Щодня вона давала нам по невеликому шматочку.
Марія Олександрівна ЧАБАНЕНКО, жителька села Кашперо-Миколаївка
... На світі я прожила чимало, тож пам’ятаю голод і 1921-1922 років, і 1932-1933, і 1947 років. Найстрашніший з них був голод 33-го... Ми дуже важко переживали зиму 1932-1933 років. Їсти було нічого. Навіть собак, які голодні блукали по селу, люди поїли. Їли також котів та щурів. Страшний то був час. Я навіть пам’ятаю, що в нашому селі Явкине було два випадки людоїдства: жінки з’їли своїх дітей. Люди казали, що вони були не сповна розуму. Ми з дитиною вижили лише завдяки тому... Читати далі »