Сьогодні ще одна трагічна дата для Казанківської громади та всіх нас. Рік тому російський окупант завдав удару ще для однієї української родини з села Миколаївка, обірвавши життя найдорожчої їм людини. В домівці оселилося горе, розпач і сум.
Гордєй Володимир Сергійович, уродженець та житель села Миколаївка полинув у Небесний стрій, став Янголом неба та нашим охоронцем. 4 квітня 2023 року поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області наш земляк прийняв свій останній бій.
Народився він 7 листопада 1991 року в селі Миколаївка. Окрім нього в родині були ще два брати. Закінчив 9 класів Миколаївської ЗОШ, потім Казанківське ПТУ №41 та отримав професію тракториста-механізатора. Працював у місцевого фермера на наших українських ланах. Але війна відірвала його від мирного життя, мирної праці, своєї родини.
Був призваний на військову службу по мобілізації восени 2022 року Казанківським РТЦК та СП. Протягом дня пройшов медичну комісію та відправився до 79-ої Миколаївської десантно-штурмової бригади разом зі старшим братом.
А навесні наступного 2023 року серце матері Ірини Людвігівни здригнулося та наповнилося поганим передчуттям. Розмова з сином 29 березня стала останньою. Відчула – щось трапиться, сподівалась, що її любий синочок потрапив у полон або до госпіталю.
Потягнулися нескінченні дні очікування та надії, коли її син вважався безвісти зниклим, коли мати в розпачі била на сполох, «обірвавши» телефони командира підрозділу, волонтерів, СБУ, гарячих ліній тощо. Але… підтвердилося найстрашніше – загибель її сина, нашого земляка, стрілка-снайпера аеромобільного батальйону 79-ої ДШБ Гордєй Володимира Сергійовича. Це сталося 4 квітня 2023 року під час обстрілу ворожою технікою, яка поцілила прямо в бліндаж, де Володимир знаходився разом з побратимами.
Тіло змогли вивезти тільки 14 квітня, а поховали Володимира 18 квітня 2023 року на місцевому кладовищі села Миколаївка. Разом з іншими полеглими земляками лежить він під прапором України. Ровесник Незалежності України, який віддав своє молоде життя саме за неї.
Ось уже пройшов рік з дня загибелі, а мати час від часу продовжує набирати номер свого сина, очікуючи почути його голос, сподіваючись на диво. А оператор говорить: «З вашим абонентом немає зв’язку». А серце не приймає його загибель.
У Володимира залишилась дружина (у цивільному шлюбі) та троє діточок: Богданчик, Ірина та Юрко. Бабуся говорить, що останній – копія сина, який загинув заради життя своїх дітей, заради своєї матері та всіх нас.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героїв, які віддали своє життя за Україну.
Герої не вмирають, а боронять Україну з небес!
Опубліковано в рамках спільного проєкту
історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
