Сьогодні, 6 жовтня, минає річниця від дня загибелі в російсько-українській війні мужнього воїна Казмірука Едуарда Володимировича, який заради незалежності нашої Батьківщини, заради свободи її народу віддав найцінніше - власне життя. Річниця нестерпної розлуки, вічного жалю і світлої пам’яті.
Казмірук Едуард Володимирович народився 26 травня 1996 року в с. Новоданилівка, Казанківського району Миколаївської області. Середню освіту здобув в Новоданилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
В 2013році вступив до Чорноморського Національного університету ім. Петра Могили на факультет «Фізична культура і спорт». У 2019 році отримав ступінь магістра за фахом «тренер – викладач». Паралельно навчався в Управлінні Одеської поліції і з 2018 року працював в Управлінні патрульної поліції в Миколаївській області на посаді інспектора (м.Миколаїв).
В лютому 2023 року перевівся до батальйону №1 полку УПОП №2 (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».
У жовтні 2023 року Казмірук Е.В.(позивний «Сімір») у складі свого підрозділу ніс службу поблизу села Курдюмівка Бахмутського району Донецької області і при виконанні бойового завдання 6 жовтня 2023 не повернувся з поля бою. З того часу з ним був втрачений зв`язок і його місце знаходження фактично не було відоме. У рідних жевріла надія, що Едуард живий. Втрату захисника підтвердили результати ДНК-експертизи – 14 грудня 2023 року до родини надійшло жахливе повідомлення про загибель Едуарда. Енергійному, справедливому, добропорядочному юнакові назавжди залишилося 27 років.
«Живим» коридором слави з державними прапорами, квітами, сльозами в очах, стоячи на колінах, жителі Казанківської громади 16 грудня 2023 року зустріли загиблого захисника України – Едуарда Казмірука та з усіма належними Герою почестями поховали на кладовищі у рідному селі Новоданилівка.
«Едік був «золотою» дитиною. Зростав надзвичайно добрим, щирим і веселим хлопчиком. Він любив життя, своїх друзів, ніколи не проходив повз, якщо комусь потрібна була допомога. Постійно відвідував церкву, вірив у Бога та обожнював свого маленького сина. В дитинстві він дуже боявся крові. І так сталося, що на фронті він був на посаді медика. Рятував життя побратимам. Часто брав консультації у дружини. Вже згодом я дізналася від його побратима, що у вільні хвилини Едуард вивчав медицину. Чим врятував дуже багато людей…» – згадує, не стримуючи сліз бабуся Героя Наталія Миколаївна Єременко.
«Едуард Казмірук був справжнім воїном – безстрашним та відповідальним, людина честі, мужності, для багатьох став зразком незламності та міцності духу. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Мав багато планів, яких, не встиг, на жаль, втілити в життя. Він мріяв про Перемогу і наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться у нашій пам’яті» - говорить його побратим Євген Дідич.
Старший лейтенант Казмірук Едуард Володимирович нагороджений відомчим нагрудним знаком Міністерства Оборони України «Золотий хрест» (посмертно). За прояв особистої відваги у бою, героїчний вчинок під час бойових дій нагороджений «Хрестом хоробрих» від Головнокомандувача ЗСУ (посмертно), відзнакою Президента України «За оборону України» (посмертно). За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У Едуарда залишилися батьки, дружина, син, бабуся.
Сьогодні всі, хто знав і пам’ятає Едуарда Казмірука, згадають його добрим словом і тихою молитвою.
Низький доземний уклін Захиснику! Вічна пам’ять Герою!
Спільний проєкт історико-краєзнавчого музею
Казанківської селищної ради
та БО БФ «Джерело рідного краю»
| 
