21 жовтня ми вшановуємо пам’ять нашого земляка, Гвай Руслана Михайловича, який два роки тому загинув, захищаючи нашу країну від російської агресії.
Гвай Руслан Михайлович народився 12 березня 1994 року в селищі Добровільське, Казанківського району, Миколаївської області. Середню освіту здобув у Великоолександрівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
У 2012-2013 роках проходив строкову військову службу в лавах Національної гвардії України Збройних Сил України (військова частина А3011, м. Кривий Ріг) на посаді старшого стрільця. Після служби в армії проживав у місті Кривий Ріг. З 2013 року і до мобілізації працював на підприємстві «Торговий дім «Дівес» завідувачем складом.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням російської федерації до України був мобілізований до лав Збройних Сил України 4-тим відділом Баштанського РТЦК та СП у серпні 2022 року. Службу проходив на посаді стрільця, помічника гранатометника 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя» 56-ої окремої мотопіхотної бригади оперативного командування «Південь» (в/ч А3137), який дислокувався в селі Первомайське Покровського району Донецької області.
Під час бойових дій у населеному пункті Невельське, Покровського району, Донецької області Руслан був смертельно поранений. Помер від отриманих ран у військовому шпиталі імені Мечникова (м. Дніпро) 21 жовтня 2022 року. У віці 28 років.
Руслан був спокійним, неконфліктним і дуже любив свою родину. Всі, хто знав цю подружню пару, казали, що це - ідеальна сім'я. Вони багато часу проводили разом — влітку відпочивали на водоймах, а взимку грали в сніжки. Руслан, як гарний сім’янин, робив усе, щоб його дружина та діти були щасливими.
«Зв’язок з Русланом перервався раптово» - згадує дружина Юлія трагічні моменти свого подружнього життя – «Зрозумівши, що щось трапилось, я почала пошуки і 20 жовтня 2022 року дізналася, що Руслан перебуває у шпиталі м. Дніпро. І вже 20 жовтня була там. Я встигла побачити чоловіка ще живим, але у комі. На другий день Руслан помер».
Юлія згадує, що 10 років шлюбу були найщасливішими в її житті. Руслан був тією "кам’яною стіною", за якою вона почувалася в безпеці. Тепер вона вимушена брати на себе ті обов’язки, які раніше виконував Руслан, зокрема, водити сімейний автомобіль, виховувати дітей, організовувати родинний відпочинок тощо. Але тепер усе по-іншому, без чоловіка це вже не той відпочинок, і не те життя.
Руслан завжди мріяв, щоб син займався спортом. Тому після смерті батька хлопчик сам попросив маму записати його на секцію боксу, щоб виконати мрію тата. Для Юлії найбільшою підтримкою зараз є діти, які роблять усе, щоб мама не плакала.
У Руслана окрім родини залишилися батьки та сестри. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег,усіх хто його знав, любив та шанував.
Вічна та світла пам’ять українському герою, який захищав Батьківщину і кожного з нас!
| 
