Будинок культури чи клуб у селі – це не
лише осередок дозвілля, а й місце, де людина може розвивати свої творчі
здібності, збагачується духовно. Впродовж останніх років держава мало
приділяла увагу розвитку культури, а в нинішній кризовій ситуації тим
більше. Але не дивлячись на ці негаразди, будинок культури в селі
Привільне продовжує свою культурно-просвітницьку діяльність. Перш за все, ми завдячуємо цим
сільському голові А. В. Савченку, адже він не поставив культуру села на
останній щабель. Анатолій Володимирович по мірі можливостей завжди
допомагає у вирішенні проблем.
У осінні дні
Привільненська загальноосвітня школа-інтернат для дітей з особливими потребами
відзначила своє 30-річчя.
Нині в школі навчається 136
учнів, з яких 12 – сироти. У школі-інтернаті працює 22 вчителя, 25 вихователів,
47 технічних працівників. Тут створені всі умови для навчання, виховання та
проживання дітей. Учнів приймають у школу з 7 років, навчання – дев’ятирічне.
Спеціально підготовлені вчителі, вихователі, логопеди допомагають дітям
адаптуватися до життя, щоб вони вільно почували себе в суспільстві, адже одне з
головних завдань школи – підготувати дитину до самостійного життя. Для цього в
школі проводяться уроки со-ціально-побутового орієнтування, сільськогосподарської
праці, столярної та слюсарної справи. Велика увага надається практичним
завданням, урокам культури.Зібралася
на іменини вся шкільна родина
У
святково прикрашеному залі зібралися учні, вчителі і вихователі, обслуговуючий
персонал. Серед почесних гостей ті, хто не один десяток років віддав роботі в
цьому спеціальному закладі – колишні педагоги, няні, пралі, кухарі,
техпрацівники, всі ті, хто добре обізнаний з цілодобовою роботою інтернату, а
зараз на заслуженому відпочинку.
Привільненський народний музей історії села був заснований
у 1986 році за ініціативи колишнього вчителя історії місцевої школи-інтернат,
цінителя народних традицій М. В. Бондаренка, який провів велику
дослідницько-пошукову роботу, вклав свою душу і талант у створення неповторних
виставкових зал. На жаль, уже 1,5 роки як не стало Миколи Васильовича,
обірвався його земний політ, та ще не одне покоління привільненців із вдячністю
згадуватимуть його, вивчаючи історію свого мальовничого села...
На околиці
села, під кронами крислатих дерев розташувалася Привільненська дільнична
лікарня. Тиша і спокій панували на території лікарні післяобідньої пори. Тільки
в приміщенні поліклініки працював бетонозмішувач. Тут йде капітальний ремонт.
Половину вікон і дверей уже замінили на нові, металопластикові. Будівельники О.
А. Гусєва шпаклюють стіни, обкладають плиткою, міняють лінолеум.
У позаминулому
році було зроблено ремонт терапевтичного відділення, розрахованого на 14
стаціонарних ліжок, і 5 ліжок – денного. Домашній затишок панує в палатах.
Хворі відпочивали після процедур, гомоніли між собою. Побачивши нас, хвораГ. П. Балабан попросила висловити в
газеті подяку медпрацівникам: «Я часто хворію, тож доводилось лікуватись і в
райцентрі, і в області, але такої уваги, як у Привільному, ніденемає, – говорить Галина Петрівна. – І лікарі,
й медсестри, і санітарки завжди привітні. А яке харчування! І пиріжки, і різні
салати, борщі. Все по-домашньому смачно»...
