|
25 липня свій дев’яносто п’ятий день народження
відзначила довгожителька села Привільне Ніна Григорівна Гончаренко.
Секрет довголіття цієї жінки – в праці. З дитячих
років і майже до сьогоднішніх днів Ніна Григорівна працювала від зорі до зорі. Прожила
вона складне життя. І в мирний час, і у воєнне
лихоліття трудилася, не покладаючи рук. Знала ціну вирощеного хліба з
самого дитинства. Народилась і виросла Ніна Григорівна в бідній селянській
сім’ї в с. Леніне. Так як була найстаршою, то на її руках виросли ще четверо
сестер і братів, клопоти про яких лягли на її плечі. Батьки працювали в полі
від раннього ранку до пізньої ночі, а Ніна няньчила дітей, варила й прала,
носила воду за 300 м
від оселі. Відра були більші за дівчинку.
Батько, Григорій Літвінов, був дуже хазяйновитим і
працелюбним господарем. Після Жовтневої революції і громадянської війни він
своєю працею створив міцне господарство. Мали Літвінові свою землю, тримали
овець, худобу, птицю, бджіл, кузню.
Коли розпочалася колективізація,
Григорій Літвінов передав частину худоби й кузню у колгосп і сам там працював.
Тож їхню сім’ю оминуло розкуркулювання.
Ніна закінчила всього 3 класи і пішла працювати.
Робота в полі була для неї звичайною. Тож працювала нарівні з дорослими.
Одного разу на весіллі односельчанки познайомилась з
Василем Гончаренком з Привільного, який був боярином у свого друга. Трохи
позустрічавшись, у 1931 році Василь і Ніна побралися. Як нитка за голкою, так і
молода дружина пішла за чоловіком у його село.
Це були не
найкращі часи. Всі дуже голодували. Молоде подружжя виручали батьки Ніни, які
допомагали продуктами.
У
1932 році в родині народилась донечка Люба, а в 1935 – син Микола. Життя
потрохи почало налагоджуватись. Та чорною хмарою на нашу землю насунулася
фашистська навала. З перших днів війни чоловік пішов захищати рідну землю. А
Ніна залишилась з двома дітьми на руках. Як уже горювала з ними, чим годувала,
обігрівала, одному Богу відомо.
Василь загинув у березні 1944 року, звільняючи Молдову
від фашистських загарбників. Ніна розуміла, їй немає на кого більше
покладатися. Самій треба ростити дітей. І вона, зціпивши зуби, впряглася в
роботу так, що не помічала, коли закінчується день і починається ніч. Зранку й
до пізнього вечора – в полі, смерком – на власній садибі. Садила, копала,
полола, прала, пекла і варила, шила і штопала. Одним словом, не жила, а бігла з
останніх сил, добуваючи копійку, щоб діти жили не гірше, ніж у людей.
Коли вони підросли, стали допомагати мамі, взявши на
себе домашні турботи. А Ніна Григорівна працювала в колгоспі «Родина», звідки й
пішла на заслужений відпочинок. Керівництво товариства не забуває про свою
пенсіонерку. Вітає зі святами, надає пайки. Опікується Ніною Григорівною й
сільська рада.
Коли літа повернули на зиму, забрала маму до себе донька
Любов Василівна, де вона й нині проживає. 13 років тому схоронила Ніна
Григорівна свого сина, тяжко перенісши таку втрату.
Здоров’я й сил з кожним роком не додається. Вже й зір
поганий, і слух підводить. Все забрала тяжка праця з ран-нього дитинства.
Від щирого серця вітаємо Ніну
Григорівну з ювілейним днем народження – її 95-літтям. Бажаємо здоров’я та сил, аби топтати ряст до свого
століття.
Другие материалы по теме
| 
