Кожного року, під час відпустки і поїздки на Україну
найпершим бажанням було відвідати Свято-Михайлівський монастир, та все
не вистачало часу. Я й сама не могла зрозуміти цього мого бажання. От і
зараз, за зустрічами і розмовами, справами. Час летів так швидко, що
моя трьохнедільна відпустка закінчувалася, та я подумала: «Тамара,
зупинись, відклади усі справи і зроби те, чого ти так бажаєш найбільше
вже декілька років!»
І ось ми вже у дорозі! Яка гарна природа південних українських степів!
Жовті соняшники та блакитне небо, поля, на яких залишилася скошена
стерня, невеличкі річечки, що в’ються долинами і все поспішають,
поспішають, зовсім, як люди. Куди ми так поспішаємо? Хіба тільки
туди, де роблять добро, де живе любов до ближнього і щастя? Ні!
Поспішаємо жити та робити помилки, потім виправляти їх, якщо це
можливо... Якою ціною це усе вдається зробити?....
Пелагеївський
храм було побудовано у 1904 році з ініціативи купця Сидора Дуриліна на
диво мальовничому березі Інгулу (тепер Софіївське водоймище), недалеко
від села Софіївка Новобузького району Миколаївської області та близько
70 кілометрів від міста Баштанка.
Кожного року, під час відпустки і поїздки на Україну
найпершим бажанням було відвідати Свято-Михайлівський монастир, та все
не вистачало часу. Я й сама не могла зрозуміти цього мого бажання. От і
зараз, за зустрічами і розмовами, справами. Час летів так швидко, що
моя трьохнедільна відпустка закінчувалася, та я подумала: «Тамара,
зупинись, відклади усі справи і зроби те, чого ти так бажаєш найбільше
вже декілька років!»
