У Андерсена есть сказка про крестьянина, который поехал на
ярмарку, чтобы продать единственное богатство, которое они нажили
вместе с женой, -- лошадь. По пути в город лошадку он поменял на
корову, корову -- на овцу, овцу -- на гуся, гуся -- на курицу, а
курицу… на мешок гнилых яблок. В гостинице, где произошла последняя
мена, крестьянин повстречал англичан-путешественников, уверенных, что
незадачливого торговца ждет нагоняй от жены. Но крестьянин утверждал --
жена его расцелует. Конец у сказки счастливый: за мешок гнилых яблок
старичок получил поцелуи от жены и меру золота от англичан. Вопрос о
том, возможны ли в жизни между супругами сказочные отношения, изучала
корреспондент «НС» Алиса ОРЛОВА.
Сказка -- ложь?
Такая реакция жены на поступок мужа кажется странной, но вспомним
противоположный пример -- старуху из сказки Пушкина о рыбаке и рыбке.
Лично вам какая из старух симпатичнее? Есть еще одна литературная
героиня, во всем согласная с предметом своей любви, -- чеховская
«Душечка». Вы встречали женщин, которым она служит примером для
подражания?
Зберегти царську
таємницю добре, а відкривати й проповідувати діла Божі славно” (Тов.12, 7), -
так сказавархангел Рафаїл Товитові,
коли сталося дивне зцілення його сліпоти. Справді, не зберегти царської
таємниці страшно і згубно, а замовчувати преславні діла Божі – велика втрата
для душі. І я, -говорить святий
Софроній, який написав житіє преподобної Марії Єгипетської, - боюся мовчанням
утаїти Божественні діла і, згадуючи нещастя, що загрожує рабові (Мф.25,18,25),
котрий закопав у землю даний від Бога талант, не можу не розповісти святої
повісті, яка дійшла до мене. Та нехай ніхто не подумає, - продовжує святий
Софроній, - що я насмілився писати неправду, коли в когось з’явиться сумнів у
цій дивній події: не личить мені говорити неправду на святе. Якщо ж знайдуться
такі люди, котрі, прочитавши це писання і здивувавшись преславній події, не
повірять, то нехай буде милостивим до них Господь, бо вони, роздумуючи про
неміч людського єства, вважають за неможливе ті чудесні діла, які трапляються
зі святими людьми. Однак треба вже почати розповідь про славну подію, що
сталася в нашому роді.
В одному з
палестинських монастирів жив старець, якого прикрашало благочестиве життя й
розумність мови; він з юних літ доблесно подвизався в чернечому подвигу.
Ім’ястарця було Зосима. Він пройшов усі
ступені постових подвигів і дотримував усіх правил, поданих найвидатнішими
ченцями. Виконуючи все це, він ніколи не переставав навчатися Божественних
слів: і лягаючи, і встаючи, і за роботою, і приймаючи їжу (якщо тільки можна
назвати їжею те, що він споживав у дуже малій кількості), він невмовкно і
постійно робив однеділо , - співав
Божественні піснеспіви і шукав повчання в Божественних книгах. Ще в дитинстві
його було відданно до монастиря, де він доблесно подвизався в пості до 53-х
років. Але потім його почала бентежити думка, що він досягнув повної
досконалості і не потребує більше ніяких настанов.
Істинно,
істинно кажу вам, Хто слово моє слухає І вірить у
Того, Хто мене Послав,
Той має життя Вічне і на
суд не приходить, А перейшов
від смерті до Життя. (Іоанна, 5, 24)
В той час, коли в 19 сторіччі, а особливо в
його другій половині, коли ширився нігілізм, безвір′я, коли по Європі крокував
"привид комунізму", випереджаючи час зростала сила духовна в противагу
майбутньому злу.
Так ширились ідеї оновлення
духовності преподобного святого Паісія Величковського, які знайшли своє місце в
Глінському монастирі, в Оптиній пустині, труди і подвигяких
привертали увагу людей високого розуму і широкі маси церковного люду.
В цей же час зростав велетень
духа майбутній просвітитель Японії святитель Миколай Касаткін, про якого
хочеться нам сьогодні розповісти. В цьому році йому від народження 170 років.
При народженні мирське ім′я його було Іоан.
9-го серпня
день святого Великомученика Пантелеймона. Святий мученик Пантелеймон народився
в місті Никодимія, Римської імперії, в сім’ї знатного язичника Євстрогія і при
народженні одержав ім’я Пантолеон. Мати його була християнкою і докладала всіх
зусиль, щоб навчати сина христовій вірі. Та рання смерть забрала матір і син
залишився під опікою батька.
Для деяких людей відповідь на це
питання зовсім неважка. Атеїсти просто заперечують існування Бога. Вони або
вважають, що в світі існує тільки те, що можна побачити і до чого можна
доторкнутись, або – щов світі так
багато зла, несправедливості, що просто неможливо допустити існування розумного
начала.
З найдавніших часів найістотнішим елементом
різноманітних релігійних вірувань було глибоке переконання в тому, що душа не
зникає зі смертю тіла, а переходить в інший світ, який різні народи уявляли йог
по-різному. Викликання душі предка, спілкування з нею входило в релігійні
обряди багатьох форм язичництва.
Коли поруч хороші друзі, то людина почуває себе
впевненіше, щасливіше. Щасливіший той, хто відчуває близькість Бога в своєму
житті, Його підтримку і захист. Така людина ніколи не буває одинокою, земля для
неї не піщинка всесвіту, в якому вона появилася незрозуміло навіщо і чому, а
дім, житло, влаштоване для неї Богом. І Життя її, що проходить в цьому домі, не
щось випадковеі, можливо, не дуже потрібне, а як якийсь шлях, для якого вона
прийшла на землю.
Кожна людина, навіть якщо вона
вважає себе невіруючою, в глибині своєї душі тягнеться до чогось величного,
прекрасного, до чогось такого, що стоїть над усім світом, що варте вшанування.
Кожна душа має таке устремління.
В давні часи люди поклонялися
силам природи. Сонце сходило, освічувало землю, люди падали перед ним на
коліна. "Ось наш бог", - говорили вони. Інші боялися грому і
блискавки, тремтіли перед ними і говорили: "Ось наш бог!" А потім
були у людей й інші боги...
У Андерсена есть сказка про крестьянина, который поехал на
ярмарку, чтобы продать единственное богатство, которое они нажили
вместе с женой, -- лошадь. По пути в город лошадку он поменял на
корову, корову -- на овцу, овцу -- на гуся, гуся -- на курицу, а
курицу… на мешок гнилых яблок. В гостинице, где произошла последняя
мена, крестьянин повстречал англичан-путешественников, уверенных, что
незадачливого торговца ждет нагоняй от жены. Но крестьянин утверждал --
жена его расцелует. Конец у сказки счастливый: за мешок гнилых яблок
старичок получил поцелуи от жены и меру золота от англичан. Вопрос о
том, возможны ли в жизни между супругами сказочные отношения, изучала
корреспондент «НС» Алиса ОРЛОВА.
