|
Святий
рівноапостольний Миколай.
(просвітитель Японії)
В той час, коли в 19 сторіччі, а особливо в
його другій половині, коли ширився нігілізм, безвір′я, коли по Європі крокував
"привид комунізму", випереджаючи час зростала сила духовна в противагу
майбутньому злу.
Так ширились ідеї оновлення
духовності преподобного святого Паісія Величковського, які знайшли своє місце в
Глінському монастирі, в Оптиній пустині, труди і подвиг яких
привертали увагу людей високого розуму і широкі маси церковного люду.
В цей же час зростав велетень
духа майбутній просвітитель Японії святитель Миколай Касаткін, про якого
хочеться нам сьогодні розповісти. В цьому році йому від народження 170 років.
При народженні мирське ім′я його було Іоан. Дитинство його було суворе, на п′ятому році
залишився сиротою. Не дивлячись на крайню бідність, він успішно закінчує школу,
а потім семінарію в 1856 році. І в цьому ж році він студент Петербурзької
духовної академії. На 4 році навчання в академії на заклик поїхати місіонером до Японії, відчуваючи поклик своєї душі, дає згоду. Спочатку
треба було вирішити чи одружуватись, чи приймати чернечий постриг. Маючи на
увазі, що життя місіонера буде складним і тому Іоан Дмитрович приймає рішення
прийняти чернецтво. При постриженні одержує монашеське ім’я Миколай.
Ректор академії
благословляючи прозорливо сказав, що Миколая чекає подвиг апостольства.
І душа молодого ченця прагнула такого подвигу.
В майбутньому Миколай буде розповідати, що він мріяв про свою Японію, що все
буде так легко, як було в його уяві, що ось-ось відбудеться зустріч подібна
тому, як наречена чекає з букетом квітів. Тоді я був молодою людиною і не
позбавлений уяви, яка вимальовувала мені натовп людей, які хотіли б мене
послухати, але дійсність виявилась іншою і це він зрозумів відразу ж, коли
прибув на місце свого служіння.
А справа була ось в чому. Це були відгуки
більш, ніж столітньої давності. Християнство успішно проповідувалось – в 16
сторіччі, а гоніння, які розпочались уже в наступному сторіччі завершились повним
фізичним знищенням християн.
Одним із жорстоких форм переслідування було
розпинання на хрестах віруючих японців. Так що кров′ю християн була окроплена
Японія. Згадуючи слова Тертуліана, кров мучеників є сіменем християнства. На час
приїзду отця Миколая існував закон Японської держави про заборону проповіді
християнства серед місцевого населення.
Доводилось обмежуватись своїм служінням для
співробітників посольства. Але молодий місіонер не падав духом. Він відчував,
що «жнива» будуть у цій ще невідомій йому країні. На перепоні стояло незнання
японської мови. Ні словників, ні спеціальних граматик не існувало, підтримкою
була глибока віра в поміч Божу. На освоєння японської мови пішло 8 років, але
разом з цим, щоб глибоко розуміти японців, він вивчав історію, літературу,
філософію і релігію Японії. І ось після цього вважав за потрібне ходити і
спілкуватись з народом ( до уваги представникам московського патріархату і не
тільки), відвідував храми язичників. Особисто мав контакти з буддійськими
жрецями-бонзами, з якими прочитував важку для розуміння буддійську літературу.
Доброта, співчутливість ієромонаха Миколая
поступово перемогла всі труднощі. Японці відчули в ньому друга і він став
бажаним гостем у їхніх домах. Як істинний пастир церкви Христової отець Миколай
зростив у своїй душі ту євангельську любов, котра дає владу підходити близько до чужої душі, покоряючи її назавжди,
прив′язуючи до себе. На початку завоювати любов, «а потім нести слово!» - це
було керівним правилом всієї його діяльності. І ще досить важливий момент з
життя отця Миколая - ніколи не ображати релігійних почуттів
японців, ніколи не дорікати послідовникам буддизму. Цього ж не робив він і по
відношенню до буддійських бонз. І тому навіть серед буддійського духівництва у
нього були друзі. Є одне свідчення: «Одного разу отець Миколай зайшов у
буддійський храм, щоб послухати проповідників, а на ту пору він уже був досить
відомий. І от бонзи заходились шукати місце, де б його посадити і на клопіт не
виявилось ні одного стільця. Головний жрець підвів ієромонаха Миколая до
жертовника, зняв з нього різні прикраси і ввічливо запропонував іменитому
відвідувачеві сісти на жертовник, на великий подив розгубленого місіонера.
Початок навернення японців до віри розпочалось
тільки через 4 роки його перебування, а в 1868 році нараховувалась громада з 20
чоловік, готова прийняти хрещення. Приславутий закон, який забороняв приймати
християнство, був скасований через 5 років. В 1880 році отець Миколай приймає
сан єпископа. Широкою хвилею прийшла місіонерська робота після прийняття
єпископського сану. З моменту навернення великої кількості народу до віри стало
питання духовної освіти і виховання церковних національних кадрів, створились і
відкрились училища, випускались журнали. Семінарія, яка також була відкрита,
одержує статус середнього навчального
закладу Японії. Владика постійно бував там, де були його громади, скрізь де з радістю зустрічали отця Миколая.
Віддавав себе і свої кошти на справи церкви, справ було багато.
Треба були книги богослужбові , Святе Письмо
на сучасній японській мові. І от протягом
30 років, хвилина в хвилину в шість годин вечора входив до нього
співробітник по перекладах і впродовж 4 годин продовжувалась робота.
Церковною роботою владика не обмежувався, ставив
своїм завданням познайомити православних християн з духовною культурою
православ′я і всього християнського світу. Сам він ставив перед собою глибоко
знати історію і культуру і осягнути дух того народу, серед якого працював.
Але постійно святителя супроводжували
випробовування. Наступила російсько–японська війна, стала дилема-за кого
молитись. Владика благословляє молитись японцям за свого імператора. На цей
період війни владика Миколай не бере участі у громадських богослужіннях, бо як
людина, яка любить свою історичну Батьківщину, не міг молитись за перемогу
японської зброї.
Такою мудрістю і тактовністю і твердістю
єпископ Миколай зберіг неушкодженим корабель японської церкви. Закінчилась
війна і постать святителя Миколая засяяла ще з більшою силою. Повага
японського народу (як християн ,так і
язичників) виразилась в святкуванні його 50-літнього служіння Японській Церкві
і її народу і його культурі, що найшло вираження в промові губернатора Токіо
Абе Коо. В своїй промові відзначив ті незручності, які перетерпів владика на
початку своєї діяльності і з вдячністю говорив про його мудру терплячість , про
внесок не тільки в зростання церкви, а й сприяв цивілізації в нашій країні.
Настав час, коли закінчилось земне життя святителя. Це трапилось в лютому 1912
році. А в 1970 році святителя було зараховано до лику святих. І тут на подив
православних проявилась любов і повага всього японського народу. При спробі
православних перенести мощі із цвинтаря в собор, православним було заявлено, що
святий Миколай належить всьому японському народу незалежно від віровизнання.
І
тому всі сьогодні, хто переймається думками про поширення або поглиблення віри,
повинні звертатись за молитовною підтримкою святого Миколая, просвітителя
Японії.
Другие материалы по теме
| 
