|
Тонкі струни україно-російських взаємин
Інколи
буває важко вгадати яка політика стосовно Росії є найкращою. Зазвичай
проросійські політики звинувачують своїх опонентів у провалі стосунків
з Росією. Ці звинувачення настільки голослівні, що нагадують
літературні сварки баби Палажки з Бабою Параскою. Якщо без жартів, то
особливих успіхів у взаєминах з Росією не можуть досягнути навіть її
палкі прихильники в українській політиці і владі. Висновок один -
Україна повинна поховати смішний і недолугий міф про дружбу народів,
явно не відповідний сучасності. Сімейний тип поведінки і фатальна роль
поганої невістки для України вже не підходять. Змінити стиль
української політики і державного мислення непросто, але без нового
підходу до внутрішньої і зовнішньої політики Україна програватиме усім
і в першу чергу Росії.
Для того, щоб зіграти на тонких струнах
україно-російських взаємин, нашій політичній еліті треба на найближчих
виборах замінити “кнопкодавів” і “блок-менів” на підготовлених
стратегів інформаційного змагання. Приймати бюджет, балакати про ВВП і
довершити селянську муку шляхом неминучого дерибану землі – справа не
хитра, а для переможної політики потрібні висококваліфіковані
державники. Після подій в Грузії стало зрозуміло – без ультрасучасного
, інформаційно-переможного стилю взаємин з Росією Україну підстерігають
серйозні проблеми, тобто наші з вами прості життєві проблеми. Наше
благополуччя уже не залежить, на жаль, від української працьовитості, а
від того чи здобудемо право нарівні говорити з Росією і з будь-якою
державою світу.
Хворобливий острах програшу і небажання
дратувати Росію є вкрай шкідливою політикою для України і зовсім не
оберігає від прямої російської агресії. Йдеться не про звичайну війну,
її не очікується з багатьох причин, хіба ми самі спровокуємо абсолютно
бездарною дією влади у відповідь на таємне бажання когось в Росії.
Останнє цілком можливе, якщо українське суспільство буде
дезорганізоване і зневірене, готове капітулювати. Потенційна жертва
завжди провокує сильного. До капітуляції перед сильним світом населення
України давно підштовхує інформаційний вплив Росії, Америки і ще
кількох сильних світових гравців. Отже ми підходимо до ключового
питання - інформаційної опірності українських громадян чужим намовам і
зомбуванню. Від подібного імунітету безпосередньо залежить наш
міжнародний успіх і здатність захистити національні інтереси. Якщо
суспільство не має інформаційної опірності, воно не може бути
демократичним, багатим і захищеним.
В новому тисячолітті
шукати безпеки під чужою парасолькою є абсолютним безглуздям, адже
державу можна зруйнувати і без війська руками її власних громадян, якщо
вільно і безперешкодно “промивати мізки” , користуючись світовим благом
- свободою поширення інформації. Страшно уявити собі, що з нами може
зробити Росія, зважаючи на її потужний інформаційний вплив на
українців. Тому вступ в структури колективної безпеки не є першою
проблемою безпеки України. Нарощування озброєння армії, солдати якої
виховуватимуться на російських “Кадетах” і “Ментах” теж нічого крім
проблем не додасть. В новому тисячолітті не армія і організації
колективної безпеки, а прості громадяни, народ стають гарантами
національної безпеки. Кожен громадянин, не знаючи про це, одержав пост
солдата інформаційної війни і реально захищає або “здає” свою життєву
територію і власну державу. Окупувати державу в новітньому сенсі – це
зробити з народом таке, щоб він сам був готовий здатися на милість
сильного і приречено йти назустріч цій неприємності як зомбований щур в
пащу удава.
Дезорієнтований, обманутий і зневірений
громадянин – це ворог сам собі, готовий словом і дією руйнувати власну
державу, не відаючи що творить! Українця віддавна наочно переконують в
його ж неспроможності мати добру владу. Ця технологія стала особливо
помітною починаючи з акції “Україна без Кучми” аж до обвальної і грубої
критики президента Ющенка. Це дуже небезпечно, коли так різко падає
рейтинг президента, поширюється масова зневіра народу і неповага до
інститутів влади. Йдеться не про перших осіб держави. Не можна
списувати все на невиконання обіцянок Майдану і суб’єктивні прорахунки
. Такий стан зневіри може дати тільки високопрофесійна інформаційна
обробка населення. Певне число зацікавлених ЗМІ та сотня чужих
інформаційних бійців може без проблем посіяти ненависть народу до
будь-якої форми державної влади аж до бажання емігрувати.
Українській
владі неодмінно треба навчитись так віртуозно грати на струнах
україно-російських і будь-яких світових взаємин, щоб виходила
оптимістична мелодія, приємна для душі українського громадянина. Не
лякаймо власного громадянина негативом і не вбиваймо немилосердно його
віру в себе та в Україну! Теза про те, що народ є єдиним носієм всієї
повноти влади нове тисячоліття давно ставить під сумнів. До цього
завжди треба додавати умову - якщо він має імунітет від інформаційного
впливу. Цей імунітет в громадянському суспільстві творить національна
еліта і передовсім влада, реагуючи на світові подразники без емоцій і з
користю для нації. Про дружбу народів хай говорить Росія і це треба
сприймати нормально як елемент державної пропаганди .
За всіма
ознаками Росія давно застосовує ультрасучасну пропагандистську тактику
для закріплення власних національних інтересів на пострадянській і,
передовсім, українській території. Будь-які дії Росії, які, на перший
погляд, національно ворожі до українців, насправді, не мають на меті
образити нашу гідність. Мета набагато вища і конкретна – велика
економічна вигода у стосунках з нами і нічого особистого. До речі, так
поводяться всі сильні держави світу. Так звана турбота про російську
мову і українських росіян, підтримка проросійських сил, фальшива
інформація про українську позицію і українські справи – все це служить
банальній економічній вигоді. Росія намагається грати роль сильної
держави світу і всіма засобами домагається утвердження своїх
національних інтересів у всьому світі. До речі, ми можемо чинити так
само, але стиль нашої поведінки повинен бути набагато складнішим,
зорієнтованим винятково на позитивну реакцію українського громадянина.
Після стількох років російської пропаганди в Україні кожна реакція
України повинна бути віртуозною і, зрештою, щось треба робити з
власними інформаційним простором та політикумом.
Росія зовсім
не унікум, вона з феноменальним успіхом переймає науку США , вміло
вдосконалює і застосовує її проти сильних світових гравців. Америка за
інерцією ще оглядається на думку світу, хоч нові стандарти світових
взаємин запровадила саме вона – це абсолютне право сильного. Росія про
це відкрито заявляє і привчає лякливу Європу до цієї своєї правди. В цю
правду змушують повірити і нас. Хоча російські військовики не проти
пограти м’язами, офіційна Росія і не думає вести справжні війни. Це не
дає потрібного економічного ефекту і головне – не страхує від реваншу
або національно-визвольного повстання. Для успіху російських інтересів
на проголошених територіях достатньо, щоб у право-російської сили
повірили мешканці цих територій. З цією метою Росія здійснює потужну і
грамотну інформаційну діяльність і провокує точно, зважуючи все до
дрібниць. Що цьому може протиставити Україна?
Основою
переможної зовнішньої політики України у стосунках передусім з Росією
повинна бути інформаційна, швидка і успішна реакція влади, підтримувана
такою потугою вітчизняних ЗМІ, щоб кожен громадянин не сумнівався у
нашій правоті. Це має бути правда, але правда почута і сприйнята усією
нацією. В час інформаційних змагань правда повинна мати потужну
державну інформаційну підтримку, щоб кожна брехня, спрямована проти
наших національних інтересів була публічно розвінчана - якнайкраще і
дохідливо для кожного українського громадянина. Росія завжди
намагатиметься інформаційно нападати, сподіваючись на українську
оборонну реакцію незалежно від того хто правий. Якщо на кожен
неприємний для України крок Росія одержить чітку, аргументовану,
одностайну відповідь без зайвих слів і емоцій. Бравада і агресія
російської сторони швидко випарується, а Україна одержить інформаційну
перемогу. Там сидять нормальні стратеги і вони не хочуть лякати Росією
українських громадян . Вони ж знають – Україну можна лише “задушити в
дружніх обіймах ” “рукою братньої допомоги ”. Особливо їм не хочеться
втрачати довіру своїх традиційних і численних симпатиків в Україні. Це
стало помітно на прикладі російської реакції на наші умови щодо
узгодження пересування Чорноморського флоту Росії. Не секрет, що кожна
держава світу намагається просувати свої національні інтереси завдяки
посібництву чи мовчазній згоді власних симпатиків. Це аксіома, але чому
українські можновладці недооцінюють подібного моменту? Влада мусить
добре думати як зменшити число симпатиків чужих держав серед громадян
України. На це повинно працювати усе в державі, яка має для такої мети
достатньо структур і фахівців. Безперечно, необхідні і значні зміни
законодавства про ЗМІ та інформаційну діяльність, про громадську і
політичну діяльність. П’ята колона не може займатись легальною
політикою, а інформація проти основ державності не повинна
продукуватись і тиражуватись ЗМІ, зареєстрованими на українській землі.
Потрібно
чітко окреслити межі моральної відповідальності громадянина за державу,
кожен раз демонструючи йому причинно-наслідковий ланцюг від першої
ланки (слово і дія конкретної людини) і останньої (наслідок для
державних і особистих інтересів). Таким чином долається відчуження
громадянина від держави, яка в жодному разі не повинна сприйматись
громадянином як чужа.. Нормальна зовнішня політика примножує число
прихильників держави передусім серед громадян цієї держави. Дружба
інших держав завжди є ілюзією. В критичні моменти кожен народ так
званої світової співдружності дбає винятково про власні інтереси.
Принаймні Англія чесно заявляє про те, що у держави не може бути
друзів, а є лише національні інтереси. Якою б не була бідною,
недосконалою чи слабкою держава, громадянин приречений любити її і з
любові не залишати в спокої можновладців, змушуючи державу бути сильною
і багатою – все заради власної ж користі, інакше краще емігрувати. Жити
зневіреним і байдужим емігрантом на своїй землі, дивлячись на державу
стороннім невдоволеним поглядом ми не маємо права. Така позиція б’є нас
життєвими негараздами і бідністю.
Зовнішня
політика потрібна не так для пошуків друзів чи чужої безпечної
парасольки – вона в першу чергу повинна подобатись українцям. Якщо
український громадянин зрозуміє це як захист національних і особистих
інтересів, він відчує себе захищеним і почне самостійно шукати і
знаходити великі позитиви в Україні, шануватиме батьківщину понад усе.
Влада з будь-якої нагоди повинна спілкуватись з народом, робити його
прихильником і свідомим спільником задекларованих рішень.
В
умовах інформаційної відкритості суто внутрішньої політики не буває,
вона автоматично обертається зовнішньою і стає об’єктом світових
інформаційних проектів. Про це треба пам’ятати політикам і всім
публічним громадянам , виступаючи перед ЗМІ чи перед народом. Погане
слово – як бумеранг. Позитивний імідж України потрібен не на експорт, а
передовсім українським громадянам, щоб вони повірили у можливість
перетворення України у сильну та багату державу.
Володимир Ференц
Джерело публікації:
http://www.vox.com.ua |
