Грибна пора - пора бути пильними!

На ринку можна придбати сушені, свіжі і мариновані гриби.

Зі слів самих грибників, на їхній продукт немає жодних документів, які б свідчили про його безпечність, особливо на вміст радіації чи отрути. Гриби з лісу відразу везуть на базар. Покладатись можна лише на досвід самих людей.

У супермаркетах продають переважно свіжі печериці, але іноді можна знайти і гливи. При виборі слід звернути увагу на термін придатності, який переважно не перевищує року.

Гриби можна розподілити на їстівні, умовно їстівні та неїстівні — отруйні. Споживають, переважно, молоді їстівні дикоростучі гриби. До цієї групи належать: білі гриби, підберезники, підосичники, маслюки, моховики, польові, лугові і спеціально культивовані печериці, лисички, рижики, сироїжки.

— У наших лісах скрізь, незалежно від району, ростуть гриби, тому не помилитесь, у їхніх пошуках звернувши на будь-яку лісисту територію. Їх може не бути тільки через відсутність дощів, коли земля не увібрала вологу.

— Грибник, як сапер — помиляється лише раз. Багато отруйних грибів схожі на їстівні. Їх можна відрізнити хіба що в процесі термічної обробки.

Білий гриб (боровик, біловик, коров’як). Це найкращі гриби, їх смажать, варять із них суп, маринують, солять і сушать.

Польські гриби їдять смаженими, вареними, солять і сушать. Вони схожі за формою на гіркий жовчний гриб. Але на відміну від нього у польського гриба жовто-зелена губчата нижня поверхня шапки, яка, якщо її злегка подавити, стає синювато-зеленою.

Підосичник (краснюк, червоноголовик). Названий так за яскраво-червоний, буро-червоний, жовто-червоний, червоно-коричневий колір шапочки. У цього гриба губка спочатку біла, а згодом стає буро-сірою, ніжка — циліндрична, порівняно висока, біла з сіткою темних лусочок. М’якоть підосичника біла, на зломі дещо червонувата або синювата.

Підберезник. Шапочка молодого гриба опукла, твердувата, з часом плоска, м’яка, за кольором бура. Губчатий шар підберезника спочатку білий, згодом брудно-сірий, на ніжці — темні лусочки. М’якоть біла, на зломі не темніє, а при кулінарній обробці стає чорною, темно-бурою.

Маслюк звичайний. Його можна смажити, солити, маринувати, варити суп. Шкірку з шапки слід знімати, вона трохи липкувата. Нижня поверхня шапки — світло-жовта.

Сироїжка харчова смакує і смаженою, і вареною, її можна солити і сушити. Зустрічається у листяних та хвойних лісах, на луках. Вона не схожа на жоден отруйний або ж неїстівний гриб.

Шампіньйон звичайний (печериця). Це дуже цінний і смачний гриб. Придатний для приготування будь-яких страв, для соління та маринування. Старі гриби з чорно-бурими пластинками не рекомендується вживати: вони несмачні.

Опеньок справжній. Краще споживати тільки шапки, оскільки ніжки волокнисті і малоїстівні. Дуже схожий на отруйні фальшиві опеньки. У їстівного опенька шапка коричнево-жовта, у фальшивих — яскраво-жовта, червонувата, або сіро-зелена. У справжніх опеньків пластинки світло-бурі, нерідко вкриті іржавими плямочками, у фальшивих — сірувато-зелені або димчато-чорні.

Також до умовно їстівних відносяться всі види сморжів, груздів, вовнянок, валуїв, свинух тощо. У цих грибах, особливо в шкірочці їх шапок, є отруйні речовини, але при варінні вони повністю гинуть. Кип’ятити гриби треба у підсоленій воді протягом 15 хвилин, потім злити відвар, зняти верхню шкірочку з шапок, промити в холодній воді і ще раз добре проварити або підсмажити.

Часто їстівні гриби мають отруйних двійників. Жовчний гриб, наприклад, дуже схожий на білий. Але вони на зломі швидко рожевіють, потім синіють. Справжній білий гриб при цьому завжди залишається білим.

До отруйних грибів, які зустрічаються на території нашої області, відносяться бліді поганки, несправжні опеньки, червоні і пантерні мухомори, чорнильні гриби (гнойовики) і два види дощовиків. Отруйні речовини, що містяться в грибах цієї групи, не руйнуються навіть при тривалій термічній обробці. Саме вживання цих грибів призводить до отруєнь, які здебільшого (особливо, у дітей) закінчуються смертю.

Найнебезпечніші — бліді поганки (зелені). Вони спричиняють смертельне отруєння. Шапка молодих грибів напівкуляста, пізніше — плоско-випукла, блідо- або оливково-зеленого кольору, шовковиста, іноді із залишками спільного покривала у вигляді білих пластівців. Пластинки білі, широкі, не прикріплені до ніжки. Ніжка біла, із зеленуватим малюнком, внизу з бульбоподібним потовщенням і плівчастим кільцем. М’якоть біла, після зняття шкірки з шапки стає зеленувато-жовтою. Бліду поганку іноді плутають із сироїжками, підберезниками, шампіньйонами.