Була в нас велика родина: тато, мама, бабуся і нас, шестеро дітей. Усі попухли від голоду. Так хотілося їсти, що й уві сні думав про це. Ми, дітлахи, хто ще міг дибуляти, йшли в садок , розгрібали сніг і шукали під деревами насіння й кісточки з фруктів. Потім мама все перетирала й пекла з нього коржики. А ще збирали стрючки та смоктали їх, бо вони були солоденькі.

Навколо села стояла охорона, нікого не випускали, та дітям вдавалося пробиратися до лісосмуг, щоб назбирати якогось бур'яну з насінням.

Пам'ятаю   нашу активістку Софію Сердюк, яка ходила з міліціонером попід дворами, вигрібала все до квасолини. Якось прийшла й до нас. Мама саме варила юшку з лушпиння й різного бур'яну. Молодші два братики і сестричка лежали тихо, уже не могли поворушитися.

- Що вариш?- запитала Сонька. Схопила казана, винесла на подвір'я і вилила все на сніг, а побачивши, що там немає нічого їстівного, повернулася і пішла з двору.

Ми повиповзали з хати, хто ще міг, і почали збирати зі снігу ті шкаралупки і бур'ян, вкидаючи жадібно в рот і ковтаючи все, майже не жуючи.

Тихо повмирали два брати, сестра, бабуся.

====>>