Так хотілося їсти...

Іван Микитович БІДАХА, 1923р.н., житель с. Плющівка.

Народився і виріс я в селі Піски'.

 Була в нас велика родина: тато, мама, бабуся і нас, шестеро дітей. Усі попухли від голоду. Так хотілося їсти, що й уві сні думав про це. Ми, дітлахи, хто ще міг дибуляти, йшли в садок , розгрібали сніг і шукали під деревами насіння й кісточки з фруктів. Потім мама все перетирала й пекла з нього коржики. А ще збирали стрючки та смоктали їх, бо вони були солоденькі.

Навколо села стояла охорона, нікого не випускали, та дітям вдавалося пробиратися до лісосмуг, щоб назбирати якогось бур'яну з насінням.

Пам'ятаю   нашу активістку Софію Сердюк, яка ходила з міліціонером попід дворами, вигрібала все до квасолини. Якось прийшла й до нас. Мама саме варила юшку з лушпиння й різного бур'яну. Молодші два братики і сестричка лежали тихо, уже не могли поворушитися.

- Що вариш?- запитала Сонька. Схопила казана, винесла на подвір'я і вилила все на сніг, а побачивши, що там немає нічого їстівного, повернулася і пішла з двору.

Ми повиповзали з хати, хто ще міг, і почали збирати зі снігу ті шкаралупки і бур'ян, вкидаючи жадібно в рот і ковтаючи все, майже не жуючи.

Тихо повмирали два брати, сестра, бабуся. Батько з мамою загортали дітей у рядно і відносили їх на кладовище, виривали неглибоку яму і хоронили. А бабусю підняти не змогли, то поклали на тачку, її ноги волочились по землі, і теж поховали в окремій могилі. Кожного дня вулицями села їздила підвода, гукали, чи є мертві, виносили їх, скидали на підводу і відвозили у спільну могилу. Були якісь усі байдужі. Здавалося, що від голоду повмираємо всі, не було шкода нікого і нічого, ніхто не плакав, не суп­роводжував до могили рідних. Люди були доведені голодом до відчаю.

Тих, хто ховав зерно, викликали до сільради, садили в погріб з водою по пояс і три­мали до тих пір, доки чоловіки не починали вмовляти, що віддадуть все, що в них є. Багато з тих уже не доживали до наступного ранку.

      Коли почалися жнива, то стало трохи легше. На кожного члена сім'ї видавали по 0,5 літра заколоти, яку готували на головній кухні. У садах не встигали дозрівати фрукти, поїдали їх ще зеленими.

Одного разу голова колгоспу Іван Шерстюк дозволив мамі наварити куті з пшениці, щоб нагодувати нас, дітей. Хтось доніс на нього. Вночі його забрали з дому і більше ніхто його не бачив і ніхто не знав, що з ним сталося.

У Піска'х за цей рік померло 216 чоловік, так і не дочекавшись нового хліба. Навіть згадувати про це страшно.

• «Диявольський піст» 1932-33-го років
• Цей жах я не забуду до смерті
• Сумні то були часи
• Ми так вірили Сталіну
• Я все те пережила сама
• Голодним було наше дитинство
• Голодомор: навчати, пам’ятати, досліджувати