Громади повинні забезпечити достатній рівень оплати праці для своїх менеджерів

  Ефективність діяльності органів місцевого самоврядування значною мірою залежить від кадрового потенціалу. Зрозуміло, що не може не самодостатня громада утримати посадовців належного фахового рівня, але це дуже просто вирішується шляхом об’єднання громад. Територіальні громади повинні забезпечити достатній рівень оплати праці для своїх менеджерів — посадових осіб місцевого самоврядування. Від цього залежить і клас спеціаліста, і корупційні ризики. Як має посадовець місцевого самоврядування жити і працювати на 2000 або 4000 грн, не маючи власного бізнесу (за законом не можна) і не «заглядаючи» в місцевий бюджет або в конверти хабародавців, при цьому утримуючи сім'ю? Виходить, ми всі обманюємо один одного і себе самих.

Всім відоме прислів’я про рибку, юшку та що з того виходить. Місцеві ради і хотіли б вирішити цю проблему, одиниці й вирішують, але більшість у стані невизначеності — немає підстав. Виходить «трохи несправедливо» — платять громади, а «музику» замовляє Кабмін. Окрім центральних органів виконавчої влади, ні для кого не секрет, що середня зарплатня посадових осіб та службовців органів місцевого самоврядування коливається в межах 1300–2500 грн чистого доходу. Олії в багаття невдоволення власним фінансовим забезпеченням служителів територіальних громад долила держава, розпочавши реформу державної служби і встановивши з 1 травня 2016 року нові умови оплати праці для держслужбовців, вкотре забувши про ОМС. До речі, цікавить позиція більшості голів територіальних громад, які чомусь мовчать про загальний рівень оплати праці своїх колег.

Усталена практика щодо встановлення умов оплати праці серед органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, які намагаються їх контролювати, полягає у використанні відомої всім бюджетникам постанови Кабінету міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Абзацом другим п. 1 цієї постанови визначено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів згідно з додатками 48–54 і 57. В зазначених додатках розписані посадові оклади посадовців ОМС від спеціаліста сільської ради аж до міських голів та голів районних рад (чомусь за виключенням міського голови Києва та голів обласних рад).

Така редакція постанови №268 перегукується із поточною редакцією закону про місцеве самоврядування: «5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом міністрів України, витрат на їх утримання» та законом «Про службу в органах місцевого самоврядування»: «Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом міністрів України».

Постанова №268 не відповідає чинному законодавству і потребує внесення відповідних змін.

Рішення та висновки КСУ є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони, інші акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.

Поточну редакцію закону про місцеве самоврядування як зміну, внесену згідно із законом №107-VI від 28 грудня 2007 року, визнано неконституційною згідно з рішенням КСУ. Відповідно на даний час повинна б діяти (а чи діє?) попередня редакція: «5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання».

Поточну редакцію Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» як зміну, внесену згідно із законом №107-VI, також визнано неконституційною. Відповідно на даний час повинна би діяти (а чи діє?) попередня редакція: «Заробітна плата складається з окладу, премій, доплати за ранг, надбавки за вислугу років та інших надбавок, передбачених цим законом. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад».

Порядок відновлення дії попередньої редакції закону, зміни до якого внесені законом, який визнано неконституційним, чинним законодавством не встановлено. На жаль, проблема відсутності методології та відповідних норм впорядкування законодавства у випадку визнання законів, що вносять зміни до інших законів, неконституційними, наразі не вирішується ані Верховною Радою, ані іншими суб’єктами законодавчої ініціативи. Згідно з Конституцією, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом «Про Кабінет міністрів України» в його чотирьох редакціях та законом УРСР «Про Раду міністрів Української РСР» не надано Кабміну повноважень щодо встановлення умов оплати праці посадовим особам місцевого самоврядування. Тобто в Кабміну на момент ухвалення постанови №268 і на цей час відсутні повноваження щодо встановлення посадових окладів, надбавок та доплат посадовцям та службовцям ОМС.

Окрім цього, положення постанови №268 не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування, ратифікованій Україною.

Звісно, не слід розглядати проблему оплати праці в органах місцевого самоврядування однобоко. Є ціла низка міських рад, де розміром посадових окладів постанови №268 не переймаються, і ключові посади мають доволі пристойну зарплатню. Зважаючи на це, потрібна нова система оплати праці, адаптована до умов громадського контролю.

Територіальна громада, в першу чергу як об’єднання платників податків та основний носій функцій і повноважень місцевого самоврядування, повинна вільно володіти інформацію про витрати ОМС, в тому числі на оплату праці посадовців. Це право має реалізовуватись не шляхом подачі запитів, а шляхом обов’язкового публікування в інтернеті із зазначенням структури отриманого доходу. Хоча зазначена інформація на даний час публікується шляхом оприлюднення декларацій про доходи за попередній рік та з 1 січня 2017 року буде публікуватись в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, дізнатися, скільки отримує посадовець твоєї ради, наразі складно, а іноді неможливо. В рішеннях про місцевий бюджет, які підлягають обов’язковому опублікуванню, така інформація зазвичай також відсутня.

Звісно, дехто з читачів, які дійшли до цього абзацу, можуть виказати свою незгоду й обурення щодо актуальності зазначеної вище проблематики, мовляв, «є питання і більш важливі», «вони там все одне всі крадуть», «доріг, освітлення, комунікацій, справедливих тарифів немає, а він про гроші чиновникам». Реакція цілком природна, але за відсутності професійних, достойних чиновників (від слова «вчиняти») або ж, краще, посадовців та прозорих умов їх функціонування, хто буде розробляти та здійснювати реформи, впроваджувати інновації, взаємодіючи з інституціями громадянського суспільства, створюючи передумови розвитку партисипаторної (учасницької) демократії, і зрештою — створювати пристойні дороги, освітлення, комунікації, справедливі тарифи тощо?