Баштанка.НЕТ
Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Вт, 25.02.2020, 22:26

Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Вітаю Вас, Подорожній | RSS

РеєстраціяВхід

 
Головна сторінка Баштанка.НЕТ
Меню сайту

Категорії  СТАТЕЙ

Влада, установи
Пісківська сільська рада
Історія
Громада
Люди
Освіта, культура, медицина, спорт
 
Форма входу

Зверніть увагу!
Сьогодні відвідували сайт:

 
 
Баштанка рекламна
 
 

ВИПАДКОВІ ФОТО:

-34:

Конкурс "А я - україночка":

День міліції:

Відкриття офісу Партії регіонів:

 

Головна » Статті » Пісківська сільрада » Люди

Мене теж обпалила війна…
    – Мене теж обпалила вій-на, – розповідає сивочолий житель Пісок Андрій Сергійович Буян. – Мені було тоді 11 років. Добре пам’ятаю той осінній день 1941 року, коли німецькі танкетки заїхали в село, покружляли вулицями і зникли. Люди з острахом ховались по своїх домівках.
На ранок німці зайшли в село. Почалася облава. Не минули і нашої хати, забрали батька і на рік старшого мене брата Миколу. Я залишився з мамою і дворічною сестричкою Валею. Плач чувся по всьому селу.
    Господарював у Пісках комендант-німець. Кожен при зустрічі з ним повинен був вітатись, знявши шапку, і кланятись. Одного разу скуштував його нагайки й я за те, що не привітався. На роботу ганяли всіх. За найменшу провину чи непокору карали нещадно.
    Хвилюючим був день початку визволення. Німці скаженіли, гребли все, що потрапляло під руки. Ми сховали свою корівку в сусіда, накривши схованку очеретом. Але фашисти таки забрали у нас 4 мішка зерна, тютюн.
    Ввечері на наше подвір’я німці завели 4 коней, за якими доглядав молодий хлопчина. Старший німець пішов ночувати до сусідки, а йому наказав охороняти тварин. Мама, чим мала, годувала хлопця, випрала його онучі. На ранок хлопець зник. Як потім виявилося, сховався в кущах за муром, що був поряд з нашою хатою. німець довго кричав на маму. Поставивши нас під піччю, хотів розстріляти.
    Але саме почався наступ радянських військ, то він узяв коней і втік. А ми побігли до сусіда, подивитись, чи вціліла наша годувальниця. На щастя, німці корівку не знайшли.
    Після звільнення села я з Гришею Музикою побіг збирати трофеї, щоб було у що одягнутися чи взутися. Я знайшов армійську палатку, а Гришка – жакет. Біля мосту було багато мертвих німців, коней. Люди ходили між ними, збирали хто що міг. Через 2-3 дні почали їх хоронити. Від мосту до Пісок жінки рили ями, куди зносили трупи німців і коней та прикидали землею. Навесні, коли пішло тепло, неможливо було пройти повз цей сморід. Ми, хлопчаки, збирали каміння, щоб полагодити міст, який дуже постраждав від вибухів.
    Після звільнення почалося відродження сільського господарства. Бригадир Макар Іванович Чухліб щодня розподіляв роботу. Я теж пішов працювати. Мені дали дві корови, яких запрягав у ярмо – і в поле. там орав, боронував, сіяв. Корівки дуже стомлювались. Тому я їх жалів. Пройду гони, дам їм відпочити, попастись. В обід напою в річці.
    Десь із рік так було. Та ніхто не скаржився на важкі умови. У 1944 році мої трудодні писали на маму, а вже в 1945 почали писати на мене. В кінці 1944 року повернулись батько і брат.
Ось таким було моє дитинство. Коли відкрилась школа, пішов учитись. закінчив 3 класи. Коли в 1947 році почалася голодовка, поїхав учитись у ФЗУ в Миколаїв. Там нас годували тричі на день, вчили працювати на токарному верстаті.
    Батьки в селі голодували. Тож я протягом тижня свою пайку хліба віддавав хлопцям, а вони в суботу вертали мені свої пайки, щоб було що повезти в село.
    Через 3 місяці навчання нас відправили на самостійну роботу, присвоївши ІІІ розряд. Перевели жити в гуртожиток для працюючих. Видавали на день по 700 г хліба. Але цього не вистачало. Тож по дорозі з роботи збирали недоїдки. Платили мені мало, так як шайбочки, гаєчки, які я виробляв, коштували дешево. Із заводу самостійно не можна було вийти.
    Коли мій брат не захотів працювати на заводі, його засудили на 4 місяці. Після звільнення він пішов працювати в піщаний кар’єр, де платили непогані гроші. Сім’я перестала голодувати.
    Через рік і я відмовився працювати на заводі. Повернувся взимку в село. Мати пряла коноплі. Я сукав двійну нитку. Поробив вудки, ловив рибу, продавав.
    Потім пішов з Толею Сердегою влаштовуватись на роботу в кар’єр. Директор, дізнавшись, що нам по 17 років, відмовив. За нас попросив брат, який перейшов у забій, а нас взяли на його місце. Ми вантажили вагони піском. Спочатку брат допомагав. Я приходив додому стомлений, падав без сил, навіть не поївши.
    У травні 1951 року мене забрали в армію. 11 місяців вчився на сержанта в Калінінграді. Потім відправили в Латвію. Годували нас дуже погано, тому в 1952 році мене комісували з армії через виразку шлунку.
    Після армії 3 роки працював у кар’єрі, де отримав осколок у плече під час підривних робіт. Через погане здоров’я змушений був залишити важку роботу. Пішов працювати скотарем. Останні 18 років перед пенсією працював на пилорамі. Маю 3 почесні грамоти, ряд ювілейних медалей.
Вважаю, що життя прожив гідно. Думаю, що моїй доньці, внукам не соромно за мене.

Категорія: Люди | Опублікував: bashtanka (08.09.2009)
Сподобалася стаття? Розкажіть про неї своїм друзям через соціальні мережі:

ПОШУК за ключовими словами (тегами): обпалила війна, Буян, ветерани, Велика Вітчизняна, спогади очевидців, Піски, сивочолий, Андрій Сергійович Буян
Всього коментарів користувачів сайту: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)

avatar
 
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО НОВИН ТА СТАТЕЙ сайту Баштанського району:

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

         

Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz