|
10 вересня 1941 року... німецько-фашистські загарбники наказали всім жителям єврейської нації села Єфінгар з’явитися до школи в гарному вбранні, узявши з собою запас продуктів на три доби. Коли всі посходилися, кати наказали своїм жертвам зняти одяг, взуття і скласти його на одну купу. Людей почали відвозити до піщаного кар’єру. Через деякий час в кар’єрі пролунали постріли, які злилися з нелюдськими зойками, стогоном, криками беззахисних, ні в чому не повинних жертв.
Поранених кати добивали прикладами, а дітей, які виповзали з піску, знову засипали живцем. Із загальної кількості 521 чоловіка, яких розстріляли в цей день, було 377 дітей.
Після війни, коли повернулися з фронту чоловіки, сини та брати загиблих, вони почали добиватися дозволу, щоб перезахоронити своїх рідних в селі і поставити їм пам’ятник. Але не так просто це було зробити. Всюди на їх прохання були відмови. І тільки дякуючи наполегливості деяких рідних, які безпосередньо звернулися до Верховної Ради СРСР, дозвіл було отримано.
Колишні жителі села почали готуватися до перенесення останків. Закупили лопати, мішки, щити. Коли розрили місце захоронення, то хтось впізнав свою дружину, яка притиснула до грудей маленьку дитину. По матроській тільняшці брат впізнав свою сестру-школяру і… втратив свідомість. Молода мама тримала в руках пляшечку для молока, а поряд лежала її тримісячна донька. Тут же знайшли матір, яка тримала в обіймах доньку-десятикласницю. В них впізнали Добу та Хаюсю Боград. Раввина Токаревича фашисти підвісили за бороду і спалили живцем, а його сина-художника змусили малювати батька. Сина раввина, який втратив розум, тут і розстріляли.
До 1953 року рідним не дозволяли проводити мітинги в пам’ять про загиблих. Дозволили лише відвідувати це місце невеликими групами, щоб не турбувати теперішніх жителів села, не відривати їх від роботи. Потім запропонували організувати загальний траурний захід в день 9 травня. І вже з 70-х років рідні загиблих щороку приїздять вшановувати пам’ять в другу неділю вересня.
Пам’ять того вересневого дня бережно охороняє єврейський народ, який, як святиню, передає її в спадок поколінням. Цю пам’ять зберігаємо і ми, теперішні жителі села Плющівка. Вже 16 років, з ініціативи працівників Плющівського будинку культури, в день розстрілу проводиться мітинг-реквієм.
В цьому році програму «Пам’ять про них збережуть обеліски» підготували члени клубу «Юність» Надія та Валерій Іщенки, Алла Радутня, Даша Гук, Марина Деньчук; члени клубу «Надвечір’я» Ольга та Віктор Сук, Любов Прокопчук, Любов Гук, Любов Гончар, Людмила Анісімова; солісти Жанна Скібіцька, Анастасія Радутня, Людмила Купленко; учасники хореографічного колективу «Мозаїка» Наталя Бондаренко, Тетяна Титенко, Антоніна Вознюк, Інна Бондар, Юлія Гук, Вадим Лободовський, Катерина Нурімбетова, які підготували хореографічні композиції «Одинока птаха», «Пам’ять», «Запалимо свічки».
Рідні загиблих щиро дякували учасникам художньої самодіяльності за добре підготовлений захід; працівникам Плющівського БК, які протягом року впорядковують територію біля пам’ятника та за власні кошти роблять ремонт; працівникам Баштанського райвідділу міліції, які майже добу здійснювали охорону пам’ятника та забезпечували громадський порядок під час проведення заходу.
Але чомусь залишила поза своєю увагою цей захід Плющівська сільська рада. Жоден з працівників апарату, депутатів не вважає за потрібне прийти та хоча б поспілкуватися з рідними загиблих, висловити їм співчуття. Ми вже звикли, що на концертах в нашому селі ніхто з сільської ради не приходить привітати жителів з святами, але про цю страшну трагедію нашого села влада повинна пам’ятати завжди.
Біля пам’ятника загиблим лежить вічна квітка. То троянда, то ромашка, то гвоздика. Навіть взимку, коли всюди сніг, лежить квітка біля пам’ятника. Звідки вона береться? І приносять люди. Приберуть зав’ялу, покладуть свіжу і скажуть :"Ми ніколи не забудемо вас!”
Людмила КУПЛЕНКО, директор Плющівського БК.
|
