Баштанка.НЕТ

Пт, 22.11.2024, 02:26

Вітаю Вас, Подорожній | RSS

РеєстраціяВхід

 
Головна сторінка Баштанка.НЕТ
Меню сайту

Категорії  СТАТЕЙ

Захисники України
Українські військові-захисники російсько-української війни
Політика в Україні
Економіка України
Українське суспільство, культура, освіта, наука
Історія України. Патріотам.
Видатні постаті України
 
Форма входу

Зверніть увагу!
Сьогодні відвідували сайт:

 
Оновлені теми на форумі

  • жіночі кросовки оптом
  • Проекти каркасних будинків
  • магазин меблів
  • Інформаційно-аналітичне інтернет-видання КиївВлада
  • Крем для обличчя
  •  

    ВИПАДКОВІ ФОТО:

    Конкурс "А я - україночка":

    Візит М.П.Круглова до Баштанської ЗОШ №1:

    Виставка робіт Олександра Бондаренка:

    Конкурс "А я - україночка":

     

    Головна » Статті » Україна » Видатні постаті України

    Сергій Квіт - біографія

    Сергій Миронович Квіт народився в українському місті Ужгород, що тоді входило до складу Закарпатської області, Української РСР, СРСР. У 1982 році Квіт закінчив середню школу № 17 у місті Львів. У 1983–1985 роках, у зв'язку з військовим обов'язком, Сергій проходив службу у 29-й окремій спортивній роті Прикарпатського військового округу, Радянської армії.

    Після військової служби Сергій Миронович поступив на підготовче відділення факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1991 році. Тоді ж, у студентські роки, Сергій Квіт розпочав журналістську діяльність. У 1990 році він виступив членом-засновником Асоціації «Нова література».

    Початок кар'єри

    Після закінчення університету, того ж року, він розпочав роботу за фахом[1], редактором відділу,[2] у журналі «Слово і час», Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. З наступного року він протягом кількох місяців працював у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» на посаді головного редактора газети «Так».[3] А з 1993 року Квіт став головним редактором журналу «Українські проблеми», а ще через два роки став членом наукового товариства імені Миколи Міхновського.[2] За деякими даними Сергій Квіт у 1990-х роках був членом ВО «Тризуб» імені Степана Бандери і, навіть, мав звання сотника.

    Викладацьку роботу Сергій Миронович розпочав у 1996 році асистентом кафедри історії української літератури і журналістики в Інституті журналістики КНУ імені Т. Г. Шевченка. У 1997 році у Сергія Квіта відбувся захист кандидатської дисертації в Інституті журналістики. Через два роки, 1999 року, він перейшов на кафедру організації масово-інформаційної діяльності, де, спочатку, працював асистентом, а після захисту докторської дисертації в 2000 році на тему «Дмитро Донцов і „Літературно-Науковий Вісник“ („Вісник“) на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-х — 30-х років. Ідеологічні, естетичні та організаційні принципи», — на посаді доцента.[3] У тому ж році Квіт очолив управління преси та книговидання Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України. Ще через рік, 2001 року, Квіт захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті, що у німецькому місті Мюнхен. Приблизно у той же час Сергій Квіт покинув викладацьку практику в Інституті журналістики й звільнився з Держкомтелерадіо, повернувшись на роботу у Києво-Могилянську академію. Там професор університету відкрив «Могилянську школу журналістики»[1], а також був призначений на посаду декана-організатора факультету політичних наук і журналістики.[4] Наступного, 2002 року, Квіта було призначено деканом факультету соціальних наук і соціальних технологій Києво-Могилянської академії. Приблизно у той же час Сергій Квіт став президентом Центру медіа-реформ, де працював до 2010 року. У журналі «Українські проблеми» він працював до 2003 року.[1] В університеті, окрім викладацької діяльності, він також здобув освіту у Києво-Могилянській бізнес-школі, у 2004 році пройшов модуль «Стратегія в умовах турбулентності», а 2005 року «Майстерність управління людськими ресурсами».[3] Того ж року Квіта було обрано членом Національної комісії з питань утвердження свободи слова та інформаційної галузі[1] (за іншими даними — з 2006 року членом Національної комісії з питань утвердження свободи слова при Президенті України).[2]

    Керівник Києво-Могилянської академіїКвіт в академічному одязі(англ.)укр.На початку липня 2007 року відбулися вибори президента університету на 16-й сесії Академічної конференції Києво-Могилянської академії, найвищого колегіального органу самоврядування університету. Серед кандидатів, окрім інших, був також декан факультету соціальних наук та соціальних технологій, Сергій Квіт. Президента НаУКМА обирали шляхом таємного голосування. Того дня за нього проголосувало 219 із 378 учасників сесії, тобто 51,7%, а за конкурента декана, віце-президента з науково-навчальних студій Володимира Моренця, проголосували 139 осіб, тобто 32,8% учасників. Інавгурація Сергія Мироновича відбулася 31 серпня.[5] Саме через це Квіту довелося покинути посаду директора Могилянської школи журналістики та декана факультету соціальних наук і соціальних технологій.[1]

    Наприкінці 2010 року тижневий журнал «Фокус» склав рейтинг «200 найбільш впливових українців», де вперше опинився Сергій Квіт на 182 сходинці. У тому ж рейтинзі серед інших діячів освіти на 34-й сходинці був, на той час, діючий Міністр освіти, науки, молоді і спорту, Дмитро Табачник, на 181-й — ректор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Леонід Губерський, на 187-й — ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Михайло Згуровський, а також на 189-й сходинці — ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Василь Тацій.[6] Згідно статті «Фокуса», Квіт потрапив у цей рейтинг, через підняття питання про необхідність скоротити кількість українських вишів до 40, а також через те, що був майже єдиним з керівників українських вишів виступив проти призначення Дмитра Табачника очільником Міністерства освіти і науки.[7]

    У серпні 2011 року був опублікований так званий "лист десятьох" - лист української інтелігенції на підтримку політики Президента України Віктора Януковича. Одним з десятьох підписантів був Сергій Квіт [8] .

    У травні, наступного, 2011 року вийшла книга «Час „дешевого клоуна“. Українська освіта: випробування горе-реформами», одним зі співавторів якої став Сергій Миронович, через яку за даними сайту «studiarium.net» розпочався конфлікт між керівництвом університету й міністерства освіти. Вже 26 серпня президент вишу звернувся до суду щодо «несправедливого розподілу місць державного замовлення на 2011/2012 роки». У тому ж році він пройшов ще один модуль у Києво-Могилянська бізнес-школі — «Вирішення проблем в командах за методологією Адізеса».[3] Того ж року у рейтингу «Фокуса» зайняв 191-у сходинку. Того ж року у рейтинг також потрапили й міністр Табачник, а також ректори Леонід Губерський, Михайло Згуровський і Василь Тацій.[9] Квіт, за думкою редакції журналу, як прихильник «європейських стандартів», потрапив у рейтинг через просування ідеї університетської автономії, як академічної так і фінансової. За його словами, виші не повинні розраховувати лише на державний бюджет, а й повинні знаходити ресурси самі.[10]

    7 лютого 2012 року Центр візуальної культури відкрив виставку «Українське тіло», присвячену «дослідженню тілесності в українському суспільстві», яка мала тривати до 28 лютого. Через кілька днів, 10 лютого, президент НаУКМА Сергій Квит закрив виставку, заявивши журналістам: «Це не виставка, а лайно». Після цього інциденту Центр візуальної культури оголосив збір підписів на знак протесту проти художньої цензури в стінах Києво-Могилянської академії і повторного відкриття виставки.[11] Через це 27 лютого під стінами Києво-Могилянської академії пройшла акція проти закриття Центру та цензурування його діяльності. Вже через кілька годин після початку акції президент академії запросив протестуючих до себе у кабінет. Після проведеної дискусії було вирішено Центр візуальної культури мав відновити роботу, але вже без виставки. Орім того, керівництво університету взяло на себе зобов'язання надати центру автономію й не чинити адміністративного тиску.[12] Однак, наприкінці березня Вчена Рада академії закрила Центр візуальної культури.[13] Того ж року Сергій Квіт скасував ліцензію лекції німецького історика Гжегожа Россолиньського-Лібе «Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909–2009».[3]

    Наприкінці року журнал «Фокуса» видав рейтинг 200 найвпливовіших українців, де Сергій Миронович зайняв 190-у сходинку. Насамперед через те, що Києво-Могилянська академія у тому році повернула собі бюджет, який був відібраний державою у 2011 році. Окрім того, журналісти зазначили, що Кабінет Міністрів України схвалив законопроект «Про вищу освіту», лобійований Квітом, який мав за мету створення Національного агенства, який би зменшив повноваження Міністерства освіти. І як зазначив сам Сергій Квіт, це один із кроків до університетської автономії.[14] Того ж року Квіт став членом наглядової ради Незалежної асоціації телерадіомовників.[2]

    У січні 2013 року академія звернулася до Окружного адміністративного суду Києва із запереченням намагань Міністерства освіти скасувати у Могилянці «перехресний вступ» на магістерські програми. Тоді ж університет звинуватив міністра освіти, Табачника, в «казарменій уніфікації вищої освіти».[15] Наприкінці 2013 року в Україні розпочалися масові протести.[Джерело?] Після силового розгону протестувальників 30 листопада Сергій Миронович[16], як і багато інших публічних осіб[Джерело?], закликав, зокрема, усіх «могелянців» приєднатися до народного віче через соціальну мережу Facebook. Того ж року у рейтингу 200 найвпливовіших українців «Фокус» розмістив Квіта на 194-й сходинці. Як зазначили журналісти, це, насамперед, через те, що проект закону України «Про вищу освіту», над яким він працював з 2010 року, потрапив у Верховну Раду України й був затверджений Комітетом з питань науки і освіти. того ж року він першим виступив проти підвищення навчального навантаження на викладачів вишів, що могло б призвести до звільнення близько 30-ти тисяч викладачів по всій країні.[16]Перший уряд Арсенія Яценюка 27 листопада на засіданні Верховної Ради України. Міністри зліва-направо: Ігор Швайка, Олександр Шлапак, Валерій Пятницький, Андрій Мохник, Юрій Продан, Олександр Сич, Дмитро Булатов, Володимир Гройсман, Сергій Квіт, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, Максим Бурбак і Євген НищукРобота міністром

    27 лютого 2014 року Сергій Квіт був призначений на посаду Міністра освіти і науки України. Його кандидатуру визначив студентський актив, який 21 лютого вдерся до приміщення відомства. Серед інших на цю посаду також претендували Михайла Згуровського та Лілія Гриневич. Також планувалося призначити на цю посаду представницю ВО «Свобода», Ірину Фаріон,[3], але та відмовилася, до того ж студенти були проти такого призначення. Тому було узгоджено кандидатуру саме Квіта, за що проголосував 331 народний депутат.[17][4]

    2 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла за основу і в цілому законопроект про формування нового складу Кабінету Міністрів України, де, зокрема, на посаду Міністра освіти і науки пропонувалося знову призначити Сергія Квіта. За відповідну постанову парламенту проголосувало 288 народних депутатів з 339-ти, присутніх у залі і ще один депутат проголосував проти.[2]

    Реформа освіти

    1 липня 2014 року Верховна Рада України прийняла закон «Про вищу освіту», 31 липня його підписав Президент Петро Порошенко. Робота над ним здійснювалася на засадах обговорення громадськістю, студентством та представниками понад 30 освітніх організацій. Міністр освіти і науки України Сергій Квіт особисто працював у робочій групі. Згідно з законом, було вирішено зменшити максимальну кількість годин необхідного навантаження викладачів для отримання визначеного окладу з 900 до 600 годин. Зменшення навантаження, згідно із законом, відбувається не за рахунок розширення штату, а через скорочення годин на лекції, семінарів і практичних занять.[18]

    Наукова діяльність

    Наукові інтереси Сергія Мироновича Квіта, у першу чергу, стосуються філософської герменевтики, масових комунікацій, університетського менеджменту.[1]

    Публікації

    Призначення університету і клітка для тигра // Дзеркало тижня. Україна, (2006) (№3 (582)).
    «Чорнявий студент із Таврії»: до портрету Дмитра Донцова // Мандрівець, (2007) (№3) С. 4—11.
    Виміри філософської герменевтики // Слово і час, (2007) (№5) С. 17—27.
    Філософська герменевтика і соціальні науки з погляду однієї дискусії // Той, хто відродив Могилянку. Збірник на пошану В'ячеслава Брюховецького. — Київ, 2007. — С. 468—474.
    Масові комунікації. — Київ: Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2008.
    Алгоритм університетського розвитку // Університетська автономія, (2008) С. 12—30.
    Saint Augustine's Hermeneutical Universalism // Logos: Journal of Eastern Christian Studies (Canada), (2008) (Vol. 49) С. P. 279–285. (англ.)
    Герменевтичні підстави розмови // Слово і час, (2008) (№6) С. 10—15.
    Інноваційність як норма освітніх реформ // Дзеркало тижня. Україна, (2009) (№7 (735)).
    The University as a Means of Building Common Understanding in the Global Age // Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. — 2009. — Т. Т. 89. — С. 3—5. (англ.)
    Ігнатій Лойола: сила уяви як філософська герменевтика // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. — 2009. — Т. Т. 98. — С. 4—11.
    Університет як засіб порозуміння в добу глобалізації // Наукові записки Академії Наук Вищої школи. — Київ, 2009. — Т. Т. ІV. — С. 28—31.
    Networked Communities: Strategies for Digital Collaboration // International Journal of Business Data Communications and Networking (USA), (2009) (№5(4)) С. P. 70-73. (англ.)
    Предисловие к роману-эссе Е.Пашковского «Вседенный жезл» // Сибирские огни, (2009) (№10). (рос.)
    Глобальні виклики та нові стратегії для вітчизняних університетів // Голос України, (2009) (№219).
    Література вогняних меж в есеїстиці Дмитра Донцова // Донцов Д. Літературна есеїстика. — Дрогобич: Відродження, 2010. — С. 3—18.
    Mass Communications of an Independent Ukraine in the Context of Normative Theories and as an Evidence of Modernization Theory // Working Papers of the Institute for Broadcasting Economics at the University of Cologne, (2010) (№273). (англ.)
    Час «дешевого клоуна». — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011.
    Герменевтика стилю. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011.
    The Hermeneutics of Style. — Kyiv-Mohyla Journal. Philosophy, 2011. (англ.)
    Draft higher education law is retrogressive, obstructs integration // University World News, (2012) (№206). (англ.)
    New dawn for higher education in Ukraine? // University World News, (2012) (№223). (англ.)
    An illogical way of funding universities // University World News, (2012) (№216). (англ.)[4]

    Нагороди та почесні звання

    Премія журналу «Світо-Вид» (1994);
    Премія Національної спілки письменників України «Благовіст» (1996);
    Фундація Українського вільного університету (2004);
    Стипендія програми Фулбрайта (2006–2007);
    Стипендія Інституту Кеннана (2009);
    Стипендія Німецької служби академічних обмінів (2010).[1]

    Родина та особисте життя

    За даними журналу «Фокус» Сергій Квіт одружений та виховує доньку.[10] За даними сайту «liga.net», серед вподобань Сергія Квіта можна відзначити спорт і читання книжок.[2]

    Вікіпедія

     
    Варіант біографії Сергія Квіта

    Середню школу закінчив в 1982 році у Львові. З 1983 по 1985 роки проходив службу Збройних силах СРСР. Також існує інформація щодо того, що був активним членом ВО “Тризуб” і навіть мав звання “сотника”.

    Після проходження військової служби вступив на підготовче відділення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, а в 1991 році закінчив вже Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

    З 1991 по 1992 роки працював в журналі “Слово і час” редактором відділу. З 1993 по 2003 роки - головним редактором журналу “Українські проблеми”. В 2000 - 2001 роках очолював управління преси і книговидання Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

    З 1996 по 1999 роки працював асистентом кафедри історії української літератури і журналістики Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Там же захистив кандидатську дисертацію у 1997 році.

    З 1999 по 2001 рік перейшов на кафедрі організації масово-інформаційної діяльності того ж інституту, спочатку на посаді асистента, а після захисту докторської дисертації в 2000 році на тему “Дмитро Донцов і “Літературно-Науковий Вісник” (“Вісник”) на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-х - 30-х років. Ідеологічні, естетичні та організаційні принципи”, - на посаді доцента. В 2001 році здобув наукову ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті (Мюнхен, Німеччина).

    Вперше в Києво-Могилянську академію Сергій Квіт прийшов у 1992 році - кілька місяців працював головним редактором газети “Так”. Повернувся вже в 2001 році, відкривши Могилянську школу журналістики, яку очолював до 2007 року. Одночасно з 2001 по 2002 роки обіймав посаду декана-організатора факультету політичних наук і журналістики Києво-Могилянської академії, а з 2002 до обрання його президентом академії - декана факультету соціальних наук і соціальних технологій.

    Під час своєї роботи в Академії також здобув додаткову освіту в Києво-Могилянській бізнес школі: модуль “Стратегія в умовах турбулентності” (2004 р.), “Майстерність управління людськими ресурсами” (2005 р.), “Вирішення проблем в командах за методологією Адізеса” (2011 р.).

    Громадська позиція Сергія КвітаПеребуваючи на посаді президента Києво-Могилянської академії Сергій Квіт через свою досить активну про-українську політику вступив у конфлікт із керівництвом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Як можна припустити, конфлікт розпочався після виходу в світ книги “Час “дешевого клоуна”. Українська освіта: випробування горе-реформами” у травні 2011 року, одним із співавторів якої він був. Того ж року, 26 серпня, Сергію Квіту довелось звертатись до суду щодо “несправедливого розподілу місць державного замовлення на 2011/2012 роки”. А вже в січні 2013 року в Могилянці ініціювали інший судовий позов стосовно заборони з боку міністерства “перехресного вступу”, мотивуючи це тим, що така практика може призвести до деградації української освіти.

    Одночасно Сергій Квіт конфліктував і з іншими організаціями, зокрема стосовно закриття виставки “Українське тіло” у Центрі візаульної культури в 2012 році та скасування лекції німецького історика Гжегожа Россолиньського-Лібе “Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909 - 2009”.

    Сергій Квіт на посаді міністра освіти 27 лютого 2014 року був призначений на посаду Міністра освіти і науки України5. Його кандидатуру визначив студентський актив, який 21 лютого захопив приміщення відомства. Серед інших кандидатур на посаду також називали Ірину Фаріон, Михайла Згуровського, Лілію Гриневич.


     
    Категорія: Видатні постаті України | Опублікував: vagonta (03.04.2015)

    ПОШУК за ключовими словами (тегами): Сергій Квіт, біографія Сергія Квіта, Квіт Сергій Миронович
    Всього коментарів користувачів сайту: 0

    Ваш коментар до публікації:
    ComForm">
    avatar
     
     

    НОВІ КОМЕНТАРІ ДО НОВИН ТА СТАТЕЙ сайту Баштанка.НЕТ:

     

    Щоправда, таки декілька ворожих куль прошило стаканчик-кав'ярню...

    Завтра у місті Баштанка відбудеться відкриття пам'ятної дошки Сергію Семеліту.

    На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.



    Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

     

           

    Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz