Томенко Микола Володимирович - біографія

І. Офіційна біографія

Томенко Микола Володимирович

Народився 11 грудня 1964 року у с.Малі Канівці Чорнобаївського району, Черкаської області.

Відомості про освіту:

кандидат історичних наук, доктор політичних наук

середня освіта: Великоканівецька середня школа (1982р.)

вища освіта: Київський університет імені Тараса Шевченка, історик (1989р.).

Трудова діяльність:

студент історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

30.06.1983-01.08.1985 р. – служба в армії. Афганістан.

01.08.1985-01.11.1989 р. – студент Київського університету імені Тараса Шевченка .

В період з 1988-89р. – секретар комітету комсомолу університету.

01.11.1989-09.07.1992 р. – аспірант історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

25.08.1992-24.08.1993 р. – завкафедрою політичних наук Інституту державного управління при Кабінеті Міністрів України. (3 1993 по 1995р. за сумісництвом).

24.08.1993-08.10.1994 р. – начальник відділу, заступник начальника Управління Міністерства у справах національностей та міграції.

10.10.1994-25.09.1997 р. – керівник відділу, віце-президент фонду «Українська перспектива».

30.09.1997-02.04.1998 р. – завкафедрою політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

28.05.1998-15.02.2000 р. – директор Інституту політики.

18.02.2000-16.03.2001 р.- голова Комітету, начальник головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації.

1.04.2001-01.05.2002 р. – директор Інституту політики.

14.05.2002-03.02.2005 р. – народний депутат України IV скликання, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

04.02.2005-08.09.2005 р. – Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних та соціальних питань.

12.09.2005-24.05.2006 р. – директор Інституту політики.

25.05.2006-08.02.2007 р. – народний депутат України V скликання, голова Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму.

08.02.2007-14.06.2007 р. – Заступник Голови Верховної Ради України.

01.07.2007-29.10.2007 р. – директор Інституту політики.

З 23.11.2007 р.- народний депутат України VI скликання.

2.09.2008 р. – 12.12.2012 – заступник Голови Верховної Ради України VI скликання

25.12.2012 р. -  по нинішній час  – Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації

З серпня 2014 року – Радник Президента України (поза штатом)

Нагороди:

Державних нагород, що присвоюються відповідними указами Президентів України – Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В.Януковича, П. Порошенка– не має.

Натомість, відзначений низкою нагород за свою громадську, просвітницьку та наукову діяльність:

• премією імені Павла Чубинського;
• відзнакою «За заслуги перед міською громадою» міста Кам’янець-Подільського;
• відзнакою «За заслуги перед міською громадою» міста Славути;
• відзнакою Острозької академії;
• відзнакою Вченої ради Київського національного університету імені Т. Шевченка;
• відзнакою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г. Сковороди;
• Орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня Української православної церкви Київського патріархату;
• премією ім. Героя України Михайла Сікорського (за вагомий внесок у дослідження і збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи);
• відзнакою «Знак якості» за втілення у життя проекту «7 чудес України» та багатьма іншими.

Згідно з дослідженням руху «Чесно» за результатами роботи Верховної Ради України VI скликання Микола Томенко увійшов до трійки депутатів, які відповідають критеріям доброчесності. Моніторинг депутатів здійснювався за наступними критеріями: відсутність фактів порушення прав і свобод людини; незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців; непричетність до корупційних дій; прозорість задекларованих доходів і майна, їх відповідність способу життя; особисте голосування в парламенті; участь у засіданнях парламенту і у роботі комітетів – не менше 75%.

За оцінкою відповідальності у рейтингу«Слово і діло» щодо якості виконаних обіцянок депутатами Верховної Ради України VII скликання  Микола Томенко посідає 5 місце серед усіх депутатів у співвідношенні виконаних і невиконаних обіцянок. Він виконав 59% своїх обіцянок (23 з 39).

Родина:

Дружина – Томенко Валентина Олександрівна, 1962 року народження.

Син – Томенко Павло Миколайович, 1989 року народження.

Проживає в м. Київ, Оболонський район.
 

ІІ. Біографії у ЗМІ

1. Из книги Сергея Руденко “Вся Юлина рать” (Киев, 2007)

Родился 11 декабря 1964 годав селе Малые Канивцы Чернобаевского района Черкасской области.

С 1983 по 1985 годслужил в Афганистане. «Когда я вернулся из армии, то думал написать книгу под названием «Мы были добрыми оккупантами». Собирался осветить два момента, которые никто раньше не исследовал. Прежде всего, психологические изменения в сознании человека, который в восемнадцать лет попал на войну, а в двадцать вернулся к мирной жизни. Вторая часть на примере афганской войны должна булла бы объяснить сущность Советского Союза и его армии. Но началась горбачевская перестройка, и эту идею я отложил», – рассказывает Николай Владимирович.

В 1989 годуНиколай Томенко окончил исторический факультет Киевского университета им.Т.Шевченко. Был комсоргом университета, затем стал инициатором преобразования комсомольской организации в Ассоциацию молодежных организаций КГУ, которую он же и возглавил. В 1989 году Николай Владимирович был членом оргкомитета по проведению учредительного съезда НРУ. Говорят, что именно Томенко на одном из комсомольских собраний столицы выступил против тогдашнего первого секретаря ЦК КПУ Владимира Щербицкого.

После университета Николай Владимирович окончил аспирантуру при Киевском государственном университете, работал заведующим кафедрой политических наук Института государственного управления и самоуправления при Кабинете Министров Украины.

В 1993-1994 годахон – заместитель начальника информационно-аналитического отдела управления Министерства Украины по делам национальностей и миграции. Занимался исследовательской и преподавательской деятельностью. Был директором Института политики и Института посткоммунистического общества, заведовал кафедрой политологии Национального университета «Киево-Могилянская академия».

В марте 1998 годаНиколай Томенко был выдвинут кандидатом в народные депутаты по партийному списку партии «Реформы и порядок» (№15). Однако партия парламентские выборы проиграла.

В 2000 годуНиколай Томенко пришел в команду киевского мэра Александра Омельченко, возглавив Главное управление печати и информации столичной госадминистрации. В марте 2001 года Николай Владимирович ушел из власти, откликнувшись на призыв Леонида Кучмы к оппозиционерам определиться, с кем они хотят быть – с властью или с оппозицией. К слову, Николай Томенко едва ли не единственный чиновник, отрекшийся тогда от своей должности.

На парламентских выборах 2002 годаТоменко получил депутатский мандат по списку блока «Наша Украина» (№62). В ходе парламентской кампании 2002 года он был одним из тех, кто формировал идеологию избирательной кампании блока. Еще накануне объявления результатов избирательной гонки Николай Владимирович заявил, что согласно его политологическим прогнозам, он получит депутатский мандат, хотя и является №62 в списке. А если нет, на нем, как на политологе, можно будет поставить крест. Прогноз Николая Томенко, к удивлению его коллег-политологов, сбылся. Он попал в парламент, став членом фракции «Наша Украина» и возглавил парламентский комитет по вопросам свободы слова и информации.

Довольно упорно оппонировал представителям СДПУ(о) и Леониду Кучме. Леонида Даниловича Томенко называл своим «институционным оппонентом».

Во время президентской избирательной кампании 2004 года Николай Владимирович – доверенное лицо Виктора Ющенко. Был членом Комитета национального спасения.

4 февраля 2005 года назначен вице-прмьер-министром по гуманитарным вопросам. 8 сентября этого же года подал в отставку с этой должности по собственному желанию «поскольку не хотел освобождаться вместе с олигархической командой секретаря Совета национальной безопасности Украины Петра Порошенко». Томенко был одним из тех, на отставке которого настаивал президент Ющенко в обмен на увольнение ближайших своих соратников.

В ноябре 2005 года покинул партию «Реформы и порядок».

На парламентских выборах 2006 года Николай Томенко баллотировался по списку блока Юлии Тимошенко (№3). Кроме того, Николай Владимирович возглавлял партийный список БЮТ в Киевсовет.

С июля 2006 года– глава парламентского комитета по вопросам семьи, молодежной политики, спорта и туризма.

8 февраля 2007 годаизбран заместителем председателя Верховной рады Украины.

В 2006 годув «Топ-100» самых влиятельных людей Украины, которых ежегодно определяет журнал «Корреспондент», Николай Томенко занял 68 позицию.

На выборах 2007 годадепутатский мандат получил по списку БЮТ (№3).

В 2007 годув «Топ-100» самых влиятельных людей Украины журнала «Корреспондент» Томенко занял 40-ю позицию.

2. С журнала „Корреспондент”, (2006 г.)

Николай Томенко – глава Комитета ВР по вопросам семьи, молодежной политики, спорта и туризма, заместитель лидера фракции “Блок Юлии Тимошенко”.

Сегодня Николай Томенко снова в оппозиции. Долго тянувшиеся коалиционные переговоры завершились для БЮТ практически полным абстрагированием от рычагов власти в стране. Тем не менее Томенко смог стать одним из немногих представителей внекоалиционных сил, получившим руководящую должность в одном из парламентских комитетов.

Судя по всему, жизненный и профессиональный путь Николая Томенко – это вечная борьба. Николай Владимирович прошел через Афганистан. В конце 80-х лет активно участвовал в демократическом движении в Украине, был последовательным оппозиционером к режиму экс-президента Леонида Кучмы, а также премьер-министра Украины, лидера Партии Регионов Виктора Януковича.

Политолог, кандидат исторических наук. Создал Институт политики, стоял возле истоков новой украинской политологии. В соответствии с опросом, проведенным УНИАН (Украинским Национальным Информационным Агентством) Николай Томенка признан наилучшим политическим аналитиком (политологом) 1998 и 1999 годов.

Томенко – один из тех политиков, кто во время президентства Леонида Кучмы активно выступал против введения цензуры в средствах массовой информации. Как председатель комитета Верховной Рады подготовил ряд законов на защиту свободы слова в Украине.

На время оранжевой революции Томенко стал “голосом” Майдана, находясь на главной площади страны с первого до последнего дня акции народного неповиновения.

Николай Томенко – автор свыше 100 научных статей, автор и соавтор ряда монографий и учебников.

Жена Николая Томенко Валентина Александровна (1962 г.р.) – историк, магистр государственного управления, сын Павел (1989 г.р.).
 

ІІІ. Статті про Миколу Томенка

1. Згадує бойовий товариш Миколи Томенка по Афганістану Володимир Кушнарьов. Газета “Подільські вісті” від 25 грудня 2009р. №186.

30 років тому штурмом пре­зидентського палацу Аміна в Кабулі розпочалась «операція по введенню обмеженого контингенту радянських  військ в Афганістані», як сором’язливо на­зивала афганську війну комуністична пропаганда. Пла­нована на рік-два, вона за­тяглася на де­сятиліття і коштувала Ра­дянському Союзу 15 тисяч убитих солдат і офіцерів і півмільйона ска­лічених. Про «світло і тіні» афганської війни, про чоловіче бра­терство наша розмова з воїном-інтернаціоналіс­том, кавалером ордена Червоної Зірки, майором у запасі Во­лодимиром КУШНАРЬОВИМ

- Володимире Михайло­вичу, що для вас тепер, із погляду тридцятилітньої давності, значить ота ві­йна?

- Те, що значила і тоді, — страждання, кров, випробування на межі моральних і фізичних сил. І не вірте, що війна — це ро­мантика, війна — це найстраш­ніше, що може бути на землі. Гір­ше хіба що — смерть…

- А як потрапили ви на ту війну?

- Так, як і більшість її учас­ників, — Батьківщина покликала. Я щойно закінчив Новосибірське військово-політичне училище, одружився, тішився двомісячною донькою. А тут наказ: через день бути в Баграмі. Й призначення – замполіт роти, що дислокува­лась на перевалі Саланг. Хоча замполітом бути й не довелось: у перший день мого перебування в роті загинув командир взводу, тож довелось командування взя­ти на себе.

- Яке завдання викону­вала ваша рота?

- Пуштуни кажуть: хто володіє перевалом Саланг, той володіє Афганістаном. Охорона доріг, ка­раванів, трубопроводів через Са­ланг — оце й було нашим завданням. Наша рота – чотири взводи, це – чотири застави. А що таке застава? Окремий світ, окреме життя, повна ізоляція. Фільм «Блок-пост» бачили? Щось приблизно було і в нас…

- У таких умовах люди, кажуть, найбільше розкри­ваються…

- Так. Із тою лише поправкою, що благородні стають ще бла­городнішими, негідники ж пере­творюються у «відморозків», лад­них за «косячок» гашишу чи по­бутову дрібничку на все. Хоча та­ких були одиниці. Благородних же — море! Пригадую свій пер­ший бойовий вихід — операцію на Пеншері. А Пеншер — це був синонім слова «смерть». Кожен взвод мав послати від себе двох бійців. Звісно, кожен старався, аби його уникла чаша сія, тож, як правило, посилали молодих, не­обстріляних, мовляв — хай по­нюхають пороху. А один сержант, із «стариків», встав І сказав: - Негоже молодими прикри­ватися! Я добровільно від взво­ду піду, а на другого хай укаже жереб. Так і зробили. До речі, того разу ніхто із роти не загинув. Бог оцінив благородство нашого сер­жанта, з яким я, до речі, після того подружився і дружу досі. Нині, до речі, він — відомий по­літик.

- Хто ж це?

- Микола Томенко. Знаєте, я ще тоді, в Афгані, зрозумів: із цьо­го хлопця будуть люди, як кажуть у нас на Вкраїні.

- Це ж чому?

- Я вже казав, що таке за­става на перевалі: замкнутий про­стір в чужій, ворожій до нас кра­їні, де нерви — на межі. От Ми­кола й визвався спортмайданчик зробити, щоб хлопцям було де розслабитися, відпочити. І — зробив. Навіть волейбольну пло­щадку поставив, вимінявши сіт­ку і м’яч у «трубачів» — солдат, що обслуговували трубопровід, із Кабула генерали приїздили на Миколине «спортмістечко» по­дивитися. Миколу, до речі, я вва­жаю хрещеним батьком своєї доньки.

- Як це — вважаєте? То Томенко кум вам?

- І так, і — ні. Це трапилось наприкінці 84-го року. Неподалік застави, де служив Микола Во­лодимирович, потрапив у засідку військовий кортеж. Не знаю, ви­падково чи ні «духи» натрапили на транспорт, в якому їхав член Військової Ради генерал-майор Ремезов, як виявилось, мій зем­ляк із Шепетівки, але якби не То­менко зі своїми бійцями, хто знає, чим закінчилася б для генерала та «прогулянка». За той бій, до речі, я представив Миколу до на­городи, але на той час батьків­щина була скупа на відзнаки сво­їм солдатам. Тоді я й познайо­мився із генералом Ремезовим. А через якийсь час у моїй сім’ї трапилась біда — тяжко захворі­ла дочка. Терміново потрібна була батьківська донорська кров. Я подав рапорт для відпустки на 10 днів, а ніхто і слухати не хоче в штабі. Яка відпустка? А вою­вати хто буде? На щастя, в Ба­грамі я зустрів генерала Реме­зова. Розповів, що і як. – Долг платежем красен! — відповів мені генерал і додав: — Благодари своего сержанта, что выручил меня тогда. Выручу теперь тебя и я! — і на власний розсуд надав мені відпустку на десять діб. Так, дякуючи сер­жанту Томенку, я й врятував свою доньку.

- А чи підтримуєте ви сьогодні стосунки із сво­їм колишнім військовим побратимом?

- Аякже. І не лише з ним — з усіма. Щоправда, Миколу я «від­шукав» п’ять літ тому. І знаєте де — на Майдані Незалежності в Києві! Я — активний учасник Помаранчевої революції. Так от, виходжу якось із палатки на Май­дані, дивлюсь — очам своїм не вірю — Томенко! Так ми знову зустрілися — через 20 років. З тих пір часто контактуємо. Останній раз, до речі,   в цьому місяці, в Славуті бачились. За­думали ми із побратимами по­руч пам’ятника воїнам-афганцям у Славуті капличку спорудити. Микола Володимирович із народними депутатами   братами Буряками — Сергієм і Олек­сандром — миттю відгукнулись і допомогли нам із коштами в цьому святому ділі. Тепер ба­чите от, яку красуню-капличку маємо. Тут — зустрічаємось, по­минаємо тих наших земляків, які загинули в Афганістані, й тих, хто відійшов у вічність після ві­йни. А таких уже немало-небагато — 46 чоловік, майже рота, та сама, в якій служили ми із Миколою Томенком.

Петро ВОРОБЕЙ
 

2. Из интервью с первым вице-президентом Федерации баскетбола Украины Зураба Хромаева

БРОСОК С ЦЕНТРА ПОЛЯ

- Кровей в вас намешано – целый глобус. Но вы, как я понял, руководствуетесь лозунгом: «Мой адрес – Советский Союз».

- Обычно я говорю о том, что родился на границе Белоруссии и Польши, а спустя почти двадцать лет спустился с гор на границе Осетии, Чечни и Грузии за керосином и меня забрали в армию. А впоследствии понял, что мир держится не на национальностях, а на конструктивном сотрудничестве мыслящих, работящих и созидающих людей, которые по возможности две ложки в собственный рот не кладут и содержат в здоровом теле здоровый дух. Знаете, что сказал наш президент Виктор Янукович после возвращения из Китая? «Я утром вышел – вся страна делает разминку». То есть, следует лозунгу великого поэта Владимира Маяковского: «Не будь баба дурой – занимайся физкультурой».

- В Китае вы со своими 178 сантиметрами были бы видным форвардом. Но в советском баскетболе с такими данными проявить себя было непросто…

- Особенно среди гулливеров. Но мы с моим другом Георгием Мозговым взяли свое настойчивостью и трудом. Во Владикавказе, где вся молодежь занималась вольной борьбой и тяжелой атлетикой, не забывая о футболе, вдруг появилось два парня, которые взяли мяч в руки. Мы жили рядом со стадионом «Металлург» и с утра до вечера бегали по гаревой площадке и бросали в корзину венгерский шнурованный «Артек». Параллельно читали литературу и смотрели отрывки выступлений знаменитых «Гарлем Глоубтроттерс». Трехочковых тогда не было и для того, чтобы обыгрывать больших парней, нам нужно было делать два-три шага от центральной линии и попадать оттуда в кольцо. Кстати, этому незамысловатому трюку много лет спустя я научил Николая Томенко.

- Вице-спикера парламента?- Он играл в команде Верховного Совета вместе с Сергеем Бубкой, Сашей Волковым, Эльбрусом Тедеевым, Владимиром Брынзаком, Виктором Коржем, Святославом Вакарчуком… Они назначили меня тренером, и в раздевалке я сказал: «Все переодеваетесь и идете тренироваться в баскетбол. Капитана я выберу сам». Но учитывая, что создание этой команды было инициативой Волкова, Томенко вздохнул: «Все понятно, капитаном будет Саша…» – «Кто вам такое сказал? – спросил я. – Вы не в парламенте, чтобы выдвигать кандидатуру и по ней голосовать. У вас есть тренер, и он решил, что капитаном будете вы!» – «Почему я?» – «Потому что, когда в Афганистане вы стояли с рупором в руках и успокаивали местных моджахедов, вас только ранили. Значит вы самый психологически устойчивый игрок команды». И в перерыве матча во Львове, когда нам нужно было показать болельщикам свою силу, Томенко первым пошел бросать мяч с центра площадки. И не просто пошел, а попал! Можете себе такое представить?

- Нет. В Америке рядовой болельщик может выиграть таким образом миллион долларов…

- А Томенко попал бесплатно. Потому что я его научил. «Мыкола, – говорю, – спокойно идешь по площадке, улыбаешься трибунам, ни о чем не думаешь, берешь мяч и бросаешь в самый большой фонарь на крыше. А пока он летит, делаешь наклоны вправо, влево, продолжаешь улыбаться…» Томенко пошел и попал.