» Усі блоги " » блог Юлії Дубогрій

[ Додати запис до власного блогу ]

   Пам'ятаєш, мамо, як ми разом вчилися малювати палички в першому класі? Потім, довгими холодними вечорами, я писала сама, швидше виводила букви і бігала до вікна, щоб не пропустити, коли ти будеш повертатися з роботи... І це трепетне очікування відгукувалося в моїх дитячих, не вмілих написаних літерах... Потім почерк ставав рівнішим, правильнішим…Але не вистачало тепла твоєї руки, яка, обнявши колись мій кулачок, виводила літеру «м», потім «а», і збирала цілий світ в одному слові: «М А М А»!
   Коли була маленькою, я думала, що трохи пізніше буду писати тобі листи. Просто так ... Щоб ти посміхнулася, коли в поштовій скриньці серед газет та квитанцій побачиш мого листа. Я б писала тобі про свої успіхи в навчанні в інституті, про своє перше кохання, про свою першу роботу. Але… не встигла ти того всього прочитати, а я не встигла тобі написати. Якби ж могла, я б небо перевернула, лиш би ти прочитала мого листа, прочитала про те, як я тебе сильно кохаю, як мені тебе не вистачає.
   Я знаю, якби ти була поруч, ти б оберігала мене своїм материнським крилом від болю і зради. Витирала мої сльози і говорила, що вони дорожче діамантів і їх треба дуже берегти.
   Я б хотіла тобі написати про те, як я хочу відчути силу твоїх обіймів, почути від тебе корисну пораду…Вир подій, вантаж взятих зобов'язань перед тобою несе мене з шаленою швидкістю вперед і вперед! Все змінюється, змінююсь і я, але не змінюється біль, а навпаки посилюється від того, що я ніколи більше тебе не побачу, не почую твій голос. Кажуть, час лікує… Але скільки потрібно того часу, щоб навчитися жити без тебе, мамо?
   А пам’ятаєш, мамо, як ми мріяли про те, якою я гарною нареченою буду на весіллі? Не дочекалася ти… Твої улюблені троянди я привезла тобі на могилу в день мого весілля. 
  Я ніколи не могла зрозуміти своїх подруг. Як тільки у них виникали конфлікти з мамою, вони розкидалися фразами: «Моя мама мене не розуміє. Краще не мати ніякої, ніж таку». Та як їм пояснити, що життя без матусі, найстрашніше, що може бути у житті. Ти не маєш з ким порадитися, поділитися своїми як маленькими перемогами, так і невдачами. У мене не один раз виникала думка: «Хай би ти, мамо, залишилася – чи то в інвалідному візку, чи то зовсім нерухомою, але живою». Проте це ілюзії.
  Мамо, а пам’ятаєш, ти мені в дитинстві розповідали, що душа людини після смерті вирушає до Бога і перетворюється на ангела. На небі з’являється нова зірка. Це ж та душа, що спостерігає за своїми близькими та піклується про них на землі. Я впевнена, що і ти, матусю, заслужила в Бога Царства, що і твоя зірочка світить постійно. Я знаю, мамо, ти мій ангел-охоронець!
  Я так багато хотіла тобі сказати, написати, але час безжально забирав у мене ручку для інших справ ...
  Здрастуй, Мамо!
  Я пишу тобі. Я дякую тобі за життя! За світло! За любов!
  Я люблю тебе, Мамо! Пробач ... І допоможи. Приходь мені у сні частіше, адже тільки там я можу з тобою поговорити, відчути себе по-справжньому щасливою.
  Я люблю тебе!
  До побачення!
  Р.S. Так, до речі, мамо, а куди відправляють листи коли адресата більше немає? Підкажи. Я буду чекати…
Склавши лист в літачок, відкриваю вікно і тихо говорю: «Мам, лови!» 

***

  Тисячі саморобних літачків злітають до неба, несучи на крилах написане: «Здрастуй, мамо!».
Пишіть, телефонуйте, приїжджайте в гості до своєї неньки, не забувайте її і як можете частіше промовляйте: «Я люблю тебе, мамо», щоб потім не відправляти лист в небо…Бережіть своїх батьків!

ComForm">

Войдите:

• Отправить