» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

Навкруги одна пітьма, чавкає болото

І сморід такий важкий, що забиває дух.

І все гниє, і бродить гниль.

І деревця зачахлі мокрі та гнилі,

Немов ті палі з гострими кінцями,

Що спричиняють пекельні муки,

Коли насаджують мене на них.

Місцями сірководень з під землі

Пускає бульби, немов нагадує мені

Що піді мною пекло.

Я  в будь який момент туди потрапити можу

І я бреду по топкому болоту,

Де до колін, а де й до поясу,

А де із головою поринаю.

Але іду, хоча і навкруги одна пітьма

І на очах, немов пов`язка темна.

Я знаю ціль, я можу планувати,

Я знаю як робити і знаю, що робити,

Але ж  не знаю, з якого боку знаходиться та ціль.

І я бреду по цій болотній гнилі,

І трачу стільки сил на кожний крок,

Що у звичайному житті здорової людини

Я зміг би ріки зупинити

І гори догори ногами перевернути.

І подихом одним негоду розганяти,

І сонця жар донести зміг би Я

В будь який куточок земної кулі.

І зміг би оросити усі пустелі на землі

Водою з океанів.

Але іду.  Кругом  пітьма, болотна гниль.

Подекуди стикаюсь з такими  як і Я

І деколи у пекло потрапляю,

І запах пекла відчуваю.

Оце моє життя.

А де ж тверда земля?

Де мої предки жили й процвітали,

Де обробляли жирний чорнозем?

І все у них росло, цвіло і дозрівало,

А  найголовніше те, що в них була

Тверда надія і знання.

Що естафету нашу родову

Нащадки, передаючи з покоління в покоління,

В вічність понесуть.

І вже коли ж нарешті Я  цю естафету підхвачу?

ComForm">

Войдите:

• Отправить