Прийшла клієнтка у майстерню. Вигляд якийсь в неї дивний був.
Спочатку я не зрозумів у чому справа.
Почалась розмова. Чого прийшла? Яке бажання?
Що за взуття в ремонт вона принесла?
А потім «в`їхав» – напідпитку, якийсь дурман у неї в голові.
Хтось за язик мене немов смикнув,
Їй років тридцять, може більше, бо обличчя, немов пом`яте.
Питаю: – Білий день на дворі, а ти вже не в собі.
– Нащо воно тобі? – Вона на мене глянула так дивно.
Дивлюся, очі в неї мокрі стали.
– А що ти знаєш про моє життя? – Пита вона мене.
–Якби ти знав як плаче, голосить моя душа,
То ти б таких питань не задавав.
А я: – Та щоб не було у житті, яке б воно не було,
Та жити треба, бо воно дано один єдиний раз.
І тут у неї сльози полились: – Балакати так легко вам: «Жити треба».
А якщо жила, я думала, що живу, –крізь сльози.
А я ні в сих, ні в тих. Сам зачепив, почав оцю розмову.
Вона ж ридаючи: – Уже з дитинства думала, що я найкраща в цьому світі,
Бо тільки й чула від батьків своїх, коли маленькою була,
Що я найкраща, найрозумніша, …
І я їм вірила. Віддали мене у дитсадок.
Вбрання добротне і красиве, і вихователі бігали переді мною,
І мало не носили на руках,
Бо в тата мого – чин великий, в мами – теж освіта вища.
І я старалась, читати й рахувати, навчилась з ранніх літ.
В шість років вже сама ходила в бібліотеку, читала книги,
Бо я ж повинна була бути най-най-найрозумнішою, найкращою
І прикладом для всіх.
А потім школа, де я теж най-най-най…
Олімпіади – тільки – перша повинна бути.
Гуртки –стільки, скільки подужати могла.
Англійська і німецька, хореографія і піаніно…
Так багато, що вже й не пам’ятаю всього.
А в підсумку – медаль, ще й золота, і я найкраща.
І мама така рада, що я підтверджую її слова і сподівання.
І тато каже, що в такого чина зразкова дочка повинна бути.
А потім – академія, де діти депутатів, генералів, високих посадовців.
Якось так сталось, що я вже не найкраща.
А тато тільки районний чин. А це у академії так мало.
І мама з презирством так, що я не я, що не можу бути дочкою її,
Що б я жила собі на стороні десь і не соромила її на старість літ.
Бо перед людьми якось не те,
Бо дочка лиш гордість батькам приносити повинна.
Тоді в мені щось клацнуло, щось поламалось,
Бо стала в мами найдурнішою, не справила її надій і сподівань.
Я стала їй чомусь важкою ношею, яку вона несе.
І щоб якось забутись, я почала наркотики вживати.
І стала жити, немов у дурмані літати в хмарах.
Так легко стало у житті, бо я тікала в хмари.
Там високо, не бачу я себе на цій землі.
І років скільки вже літаю в хмарах. Лік їх я не веду,
Бо страшно побачити себе такою, якою є насправді.
А в хмарах білосніжних – там ангели і херувими, і я богиня серед них.
Лиш деколи чи сниться, чи бачу в дурмані –вже не розбираю,
Що донечка маленька в мене, яка гасає по калюжах,
Додому прибігає і я її, маленьку замазуру обнімаю,
І їй шепочу: – Я тебе люблю як би не училась, що б ти не зробила.
А тебе люблю тільки за те, що просто донечка моя ти є у мене.
Просто є, і більш нічого.
А ти мене питаєш, –до мене вона каже, –чи знаю, що жити треба.
–Та знаю я, насправді, – життя дається тільки раз.
Що тільки я відповідальна за своє життя.
Та слова усе. А як почути свою душу?
Як страшно чути плач душі – тому й тікаю в хмари.
Там тихо, там ангели і херувими, там спокій і стерильна тиша.
Вона з очей змахнула сльози, потерла щоки:
–Спасибі, що послухав. Це до мене вперше у житті така увага.
І я не знав сказати що, бо слів багато так було.
Промовив лиш, – Щасти тобі. Все.
На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.
