Не раз бачу – іде мама, чи тато, або обоє з маленькою дитинкою. І спостерігаю в них таку собі шарпанину. Коли рідна людина хапає за руку, чи за воріт, чи ще за щось і, рвучи за них, кричить побагровівши, чи зблідши від злості: – Замовкни, я сказала(в)! Стій на місці, не бешкетуй, не кричи! і т. д. Виростає потім з такої дитини… . Та я не про це. Я про те, а чи знають батьки, що відбувається з психікою їхньої дитини, в її душі? Чи знають як боляче, коли чиниться несправедливість і не можеш навіть просто заперечити? Чи знають, як помирають емоції, почуття? Як помирають емоційно діти?
Чомусь згадав сьогодні, що у дитинстві
Себе я бачив в домовині.
Що я заснув, що я упав у летаргічний сон.
Всі рідні думали, що я помер і дуже плакали.
Чекали всі, що оживу я, встану, засміюсь.
Та дуже довго чекали, та й поховали.
В могилу глибочезну труну спустили,
На дно могили, на прохолодну землю положили.
Земля посипалась на домовину.
Підходив кожний, землю в руку брав
І щось шепочучи собі під ніс кидав, прощаючись зі мною.
І в той момент проснувся я,
Бо дуже гепала земля по домовині.
І я знетямлений рвонувсь вперед,
Не розуміючи, що це я.
І я обличчям вдарився об дошки, обстругані, чомусь холодні.
Туга здавила груди –лихе передчуття.
Хоча не усвідомив ще, що я в труні лежу.
Труна в могилі, мене хоронять, закопують живцем.
І тут щось клацнуло у голові у мене:
Мене є хоронять, закопують, живцем
І закричав, ридаючи щосили: – Я живий, я тут.
Я жити дуже хочу, не хороніть мене!
Я бив всім тілом в дошки.
Та дуже тісно, тісна труна.
Лежу я тільки на спині, не можу повернутися на бік.
Кричить маленьке тіло, ридма ридає
І голосу уже немає, одні лиш хрипи, схлипи.
І розум мій змиритися не може, він живий.
Таке прекрасне, здорове тіло, такий маленький хлопчик.
Я ж абсолютно ще живий, мені так страшно, я один,
Закований в тісні і дерев’яні шати.
Той обладунок вічний, в якому зогнию.
Там наверху життя буяє, сади цвітуть,
А я тут заживо похований лежу.
Лежу я, зціпив зуби. Я знаю. Я помру.
Я знаю, немає вороття, що я похований на віки,
Що я живий, що все живе в мені.
Що все кричить в мені, кричить душа і тіло
І розум мій кричить, і крик такий могутній,
Що стрепенувся сам Творець десь за небокраєм.
І здивувався там на небосхилі: – Тобі ж іще рано. Чому ти там?
А я лежу у домовині, а наді мною метра два землі
Та мокрої важкої сирої глини.
Вона так давить і важко так мені, хоча і дошки наді мною
Та відчуваю весь тягар земний, усю вагу земної кулі.
І розумію, ще довго буде жити моє тіло
В конвульсіях, агонії, бо розум мій помер.
Не видержав напруги, в якій живуть боги
І так живу я зараз, і розумію, що не забув нічого я,
Що кожну ніч я бачу все ві сні, що бачу я себе в дитинстві.
На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.
