Із циклу "Блукаючий в сутінках"
І подолавши трудний путь
Коли нарешті зміг з лещат здавивших
Тисячоліттями як Прометей прикутий
Який терпів нелюдські муки
Бо вірив в своє майбутнє, в свій талан
Та вірою своєю сильний був
І так і я зажатий тектонічними плитами страхів
На повні груди дихати, не міг
Бо шлях до сонця важкий тягучий
Коли повзеш як та змія поміж ущелин
І клапті шкіри лишаючи на гострих
Виступах гранітів
І вже коли хотів набрати повні
Груди - життя
То я завмер ,і я злякався ,бо груди
Смерть здавила
І в той момент я зрозумів
Що перед тим як народити щось
Померти треба ,а Я ж іще не жив
І як це зрозуміти, душі
Яка прийшла щоб народитись та творити
Але ж второпати ніяк, щоб Сотворити щось
То треба народитись
Бо все творіння геніальне з чистого листа
Та я вже народився, вирвався з лещат
Але ж навкруг одна пустеля потріскана та випалена земля
Покрита орнаментом зміїних тріщин
Та наверху палюче сонце
Яке пекельним маревом своїм
Зустріло на поверхні,
Коли я думав,що смерть Я переміг і в переді життя
А в переді той бій великий
І знову боротьба важка тягуча
Бо я не хочу жить під сонцем,
А хочу бути сонцем я
І хочу я рішати,що обігріти,а що спалити
Хоче під час цієї боротьби
Я зрозумів, що все живе повинно жити
Бо я пізнав енергію води
Під місяцем у темноті я довго жив
І вже коли попав під сонце я
Я зрозумів,що сонцем буду Я
І вже коли я стану сонцем
Та плюс енергія води і буде дощ
І все рости буде ,буяти від дотику мого
Це рідко так буває, збіг такий
А я ж попав у збіг і вже приходить час творіння!!!
ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі -
НАСТУПНИЙ
Опубліковано: 11.07.2017
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:
Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
|