» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

І подолавши трудний путь

Коли нарешті зміг з лещат здавивших

Тисячоліттями як Прометей прикутий

Який терпів нелюдські муки

Бо вірив в своє майбутнє, в свій талан

Та вірою своєю сильний був

І так і я зажатий тектонічними плитами страхів

На повні груди дихати, не міг

Бо шлях до сонця важкий тягучий

Коли повзеш як та змія поміж ущелин

І клапті шкіри лишаючи на гострих

Виступах гранітів

І вже коли хотів набрати повні

Груди - життя

То я завмер ,і я злякався ,бо груди

Смерть здавила

І в той момент я зрозумів

Що перед тим як народити щось

Померти треба ,а Я ж іще не жив

І як це зрозуміти, душі

Яка прийшла щоб народитись та творити

Але ж второпати ніяк, щоб Сотворити щось

То треба народитись

Бо все творіння геніальне з чистого листа

Та я вже народився, вирвався з лещат

Але ж навкруг одна пустеля потріскана та випалена земля      

Покрита орнаментом зміїних тріщин

Та наверху палюче сонце

Яке пекельним маревом своїм

Зустріло на поверхні,

Коли я думав,що смерть Я переміг і в переді життя

А в переді той бій великий

І знову боротьба важка тягуча

Бо я не хочу жить під сонцем,

А хочу бути сонцем я

І хочу я рішати,що обігріти,а що спалити

Хоче під час цієї боротьби  

Я зрозумів, що все живе повинно жити

Бо я пізнав енергію води

Під місяцем у темноті я довго жив

І вже коли попав під сонце я

Я зрозумів,що сонцем буду Я

І вже коли я стану сонцем

Та плюс енергія води і буде дощ

І все рости буде ,буяти від дотику мого

Це рідко так буває, збіг такий

А я ж попав у збіг і вже приходить час творіння!!!

Всього коментарів: 0

Войдите:

• Отправить