» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

Так, я   безвольний, слабкий та легкодухий

Пухир надутий, мильний,

А всередині жахлива, смердюча пустота.

Так, це є реальний Я,

Рідненька і натуральна суть моя.

І неможливо відказатись, чи знищити себе.

Але оце і є реальне дно тієї прірви,

Яка мені була така глибока та безмежна,

В яку я падав, поринав і так боявся.

І все так просто – звичайний боягуз.

Але це все не смерть, не забуття,

А усвідомлення того простого розуміння,

Що є фундамент, міцний, гранітний, віковий:

Велика, милозвучна, дзвінка та пишно-коса,

Всмоктана із материнським молоком

Українська мова,

Яка своїм звучанням дає можливість

Відчути козацький дух та міць.

Відчути вічний клич всіх своїх предків

До безкінечного коліна.

І їхню таку надію на майбутнє, на життя

Я  не підведу. Так, один не воїн.

Я боягуз, слабкий, безвольний, легкодухий та пустий.

Але за них, із думкою про них, із їхнім духом

Захищеність та силу відчуваю.

Я –воїн. Я починаю боротьбу.

Всі ми живемо такі надуті, як індики.

Надуємо пуза, щоки і на обличчі загадка.

Хтось дума:–  Овва, оце так постать,

Оце такий значний  величний вигляд,

Що лячно запитати щось.

І всі з пошаною несуть данину,

Щоб не розгнівати оцей величний вигляд.

ComForm">

Войдите:

• Отправить