» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

   Стали задавати запитання: –  Що зі мною? Чому таке пишу?  Спробую пояснити.
  Є світлий бік життя, є – темний. Зазвичай живеться на світлому боці життя. З темного –  майже завжди тікається. Там  лячно,  там  тривога й страх зі смертю в обіймах. В мене був стрес в 2000-му році. Напівкримінальна історія. В мене було приміщення в колишньому побуткомбінаті. Одній людині забаглось цього приміщення. І з цього все почалось. І я заблукав. Я довго блукав по темних лабіринтах свого буття, сповнених страхом, тривогою. Так, це блукання виснажує. Так, це нестерпно, коли паралізований безсиллям. Безсиллям, наповненим нерозумінням того, що відбувається. Так, бували моменти, коли здавалося все, кінець. Буття  немає – життя закінчилось. Коли взагалі пропадають емоції, почуття  і провалюєшся в пустоту. В цій пустоті, яку  так хочеться описати, але як можна описати пустоту? Ніяк. Як можна описати те, чого не відчуваєш? Як можна відчути себе, коли мене немає? Отак я в блуканнях лабіринтами по своєму темному боці життя зустрів депресію. Але це зараз я розумію, що недарма я зустрів її – депресію. В моєму випадку, як це не дивно, депресія паралізувала мене, і тим зберегла мене, зберегла моє життя. Бо є душа, а  я  не чув її голос. А душа шепотіла голосом серця: –  Не так ти живеш. А я не дослухався до її шепоту, йшов дорогою буття далі – світлий же бік життя. Все видно, все зрозуміло, знаєш чого хочеш. А виявляється, ні. Виявляється є ще почуття, є емоції і є життя, наповнене ними. Це коли вихожу ранком у двір, чи йду по вулиці, по якій вже ходив тисячі разів, і бачу все по новому. І кожний раз дивуюсь, все те саме, а зовсім по іншому виглядає. Чи просто кожний раз зосереджуюсь на чомусь іншому? Хто його зна, може так, може ні. Але виявляється може бути, що не на першому місці є бажання діпнутись якогось становища в сім`ї, суспільстві, чи ще десь (задовольняючи якусь свою гординю), речі, гроші. Але це тоді,  коли почув ледь чутний шепіт душі.

В наш час, в який ми, люди, зараз живемо, дуже багато зневіри, недовіри, зла. Багато людей замкнулися в собі. Ховаються почуття, емоцїї, а часто взагалі пропадають, що ще страшніше. Я вирішив описати в своєму блозі багаторічні блукання по своєму темному боці життя. Що я відчував, які в мене були почуття, емоцїї. Що зі мною відбувалось, та й і зараз відбувається. Можливо хтось теж заблукав на своєму темному боці життя, чи комусь треба пройти його, чи ще як. Так нестерпний страх, тривога, чорний негативізм. Але це можна прожити, вийти з цього. І жити.

ComForm">

Войдите:

• Отправить