» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

Я десь в галактиках, серед зірок літаю,

Сузір’я сам находжу і назви їм даю,

Придумую сюжети і в них беру я участь.

Я сам за глядача і режисера.

Навколо пусто – я один,

 А десь далеко є етапи, з яких складається життя.

Десь хтось живе, якісь проблеми може й має,

Але вони своїм життям живуть,  напевно.

А я лечу в відкритий космос,

У  невагомість. Тяжіння  там немає

І я лечу в стерильному скафандрі.

Десь досвід є, якісь знання,

А в космосі все хаотично, стабільності нема.

І я лечу, завмерши серцем,

Бо космос не пустий, комети там, метеорити,

Блукаючі планети, гучні світи.

А ще там – чорні діри є, в які я часто попадаю.

І так усе життя  боїшся зіткнення,

Боїшся чорних дір.  Там  зникнеш назавжди,

А там, десь, є палюче  Сонце.  Попав –  згорів.

А там, десь,є місяць, такий холодний – попав замерз.

І так усе життя одна лиш думка в голові –

Щоб не згоріти і не замерзнути, щоб не пропасти і не розбитися,

Щоб на путі моєму армагедон не стався.

І з погляду на це,  життя своє я будував.

Але ж, напевно, є у мене ще якісь думки,

Та й ніби в мене на плечах є  голова,

Але зовсім я їх не знаю і взнати як, я теж не знаю.

Так може пустота у голові моїй, нічого більше там немає.

А може смерті страх блукає в пустоті

Так може мені смерті не чекати?

І не держати смерті страх в собі усе життя?

І може не ховатися від неї?

І може досить гратися у піжмурки?

Самому смерть знайти і рішення прийняти?

Чи в нас одна дорога з нею, чи путь у нас один?

Чи може в смерті є своя робота?

А в мене є своє життя?

Напевно, час уже прийшов,

Чи смерть таки мене знайшла

І в царство тіней віднесла?

А чи в мені фонтан життя забив

І розуміння дав, що на плечах у мене

Своя голова і зовсім не пуста?

ComForm">

Войдите:

• Отправить