Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту
  НОВИНИ
  СТАТТІ
  БЛОГИ БАШТАНЧАН
  ФОТОАЛЬБОМ
  ФОРУМ
  БАШТАНКА TV

  Пошук земляків
  Безкоштовні об'яви

  Проекти та важливі публікації

Підприємства, установи:
- «Голос Баштанщини»: реклама та публікації
- Баштанський відділ поліції
- Баштанський відділ ДРАЦС
- Університет «Україна» в м. Баштанка
- Баштанське УЕГГ
- Управління статистики
- Фонд соцстрахування
- ДНЗ «Баштанський професійний ліцей»
- Управління соціального захисту населення Баштанської РДА
- Баштанський відділ УДМС (паспортний стіл)
- Центральна районна бібліотека
- Баштанський РС ГУ ДСНС
- Відділ лабораторних досліждень
- Управління державного казначейства
- Управління Держпродспоживслужби
- Баштанський РТЦК та СП
- КУ «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради»


Переглядають сайт: 2
Незареєстровані: 2
Користувачі: 0

Пошук на сайті від Google

вхід на сайт
E-mail:
Пароль:

Персональний блог
Віктора Коваленка [297]
Василя Гонти [31]
Юлії Дубогрій [4]
Оксани Смоли [9]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [42]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [23]
Олександра Дорошенка [3]
Оновлені теми на форумі

  • Медичний Центр Здоров'я
  • Квитки на автобус по Україні, Польщі та Європі
  • Професійний друк
  • Запрошуємо на онлайн навчання в школу ITStar
  • Інтернет-магазин для пекарів та кондитерів

  • » Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

    Тиха осінь


    Тиха осінь надворі, дерева вбрані в жовте листя.

    І тиша така навкруг стоїть, немов завмерло все

    А може й не завмерло, а може мертва тиша – тишина, яка померла. Я на цвинтарі, де кожний знає, що тут вічний спокій.

    Де кожний знає, що тут вічна благодать, не має страху та тривог.

    І знаю я, що є на цвинтар один лиш вхід

    І є притулок вічний, і виходу із цвинтаря немає.

    І є у мене одне, у даний час, одне бажання,

    Щоб домівкою, притулком цвинтар був,

    Бо тихо тут, усі бояться цього місця.

    Лиш я один, напевне, в цьому світі

    Готовий серед могил ходить, дивитись в очі тим.

    Хто був колись наповненим надій та сподівань,

    Хто жив, був повний сил і думав, що він живе.

    І думали вони – померлі, що смерть далеко десь,

    Що смерть там, десь, колись, тільки не зараз.

    І жили, спішили, були на піку слави.

    Здавалось вічно буде життя, звитяга, слава,

    Бо кожний думав, що його життя – найголовніше в цьому світі.

    Що він один такий у Всесвіті життя,

    Але прийшов момент, коли ніхто нікого не питає.

    Вони лежать, тіла, давно напевне згнили.

    Душа. Ніхто не знає,чи є вона, чи ні? І де вона?

    Лиш їхні мертві очі дивляться у світ на фото чорно-білих.

    А в тих очах, там страшно, страх у них

    У тих очах, безмежна космічна пустота і туга.

    Така смертельна туга, розпач за життя,

    Лиш очі плачуть сухо та без сліз.

    Бо в пустоті космічній холод й лід,

    Бо в тих очах завмерло все: і сльози, й туга, й розпач.

    В життя прийшов. Воно пройшло. Вже й закопали,

    А так багато не зробив, не встиг, бо думав,

    З ким завгодно, тільки не зі мною.

    І я готовий вічно дивитись в очі тих,

    Хто вічно плаче пустотою і холодом космічним.

    Напевне, це буде моє життя, моє призвання

    В осінній тихий теплий день дивитись в космічну холодну пустоту.

    Дивитись в пустоту й хворіти вічним страхом, який несе тривогу.

    Лиш інколи відриваючись від тих очей, в яких холодна пустота

    І піднімаючи з тугою свій погляд в небо, в вись,

    Коли почую там, що журавлі летять, курличуть,

    Коли летять у вирій, в краї далекі.

    І сльози в мене на очах. Там душі тих,

    Хто тут лежить на цвинтарі, де тихо, спокій.

    Летять собі далеко десь за небокрай.

    Я хочу теж із ними, злетіти в небо

    І полетіти в вирій десь далеко, у невідомість.

    Та я, на жаль, ось тут, серед могил

    Дивлюся в очі сповнені надій,

    Якими жили, сподівались.

    А бачу в них я розпач, вічну тугу,

    Холодну космічну пустоту. А в пустоті я бачу вічність

    І дуже страшно. Ступор, і я в паралічі стою,

    Бо переді мною вічно очі тих, і їхня туга, їхній розпач.

    Я відчуваю надії їхні, сподівання, а потім тугу й розпач їх

    В грудях своїх, в своєму серці. Вони завжди зі мною, я повний їх.



    ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

    Опубліковано: 02.10.2017
    Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

    Всього коментарів: 0

    Ваш коментар до публікації:
    (можна через соцмережі та акаунти у "Фейсбук", "Гугл" та ін.)
    ComForm">
    avatar
     

    НОВІ КОМЕНТАРІ ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ:

     

    Щоправда, таки декілька ворожих куль прошило стаканчик-кав'ярню...

    Завтра у місті Баштанка відбудеться відкриття пам'ятної дошки Сергію Семеліту.

    На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.



    Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

     

           
     

    Copyright MyCorp © 2006
    Хостинг від uCoz