» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

Цвинтар.  Ясне  небо. Тиша.

Могили стоять одна коло одної.

Там час зробив вже своє діло.

Вже хтось зігнив, а їхні душі у вічність полетіли.

Хтось тільки відійшов,

Ще тіло обриси людини зберегло,

Душа витає над землею, прощаючись із нею.

В усьому свій порядок – помер,

Зігнило тіло, душа у вічність полетіла.

Один лиш я лежу під  масою землі

Забитий в стругані дошки.

Немає сил уже ридати. Полечу.

Уже і звикло тіло до вічного покою.

Уже й потреба зникла ворушитись,

Хоча ще й тіло не померло.

І розум був безсилий зрозуміти,

Що я живий, а  вже лежу похований в могилі.

Одна душа літа поміж хрестами,

Уважно дивлячись на фото тих,

Хто жив колись, співав та радий був життю.

Тепер в очах у них безмежна вічність, пустота.

Душа ж моя літа поміж хрестами

Та хоче зрозуміти,  як це так,

Всі помирають,  хто коли:  той юний, той в літах.

Прийшли вони із вічності і у вічність полетіли.

Лиш я один на цвинтар увесь,

Лежу похований живим вже стільки років.

І вже давно зогнити повинен,

І на хресті, що на моїй могилі,

Давно і дати вже поставили,

Коли я з Вічності прийшов,  коли я відійшов у Вічність.

І плакати уже немає сил, бо  ніби й уже нема за ким.

І так, ніби й живу, хоча похований уже,

Чи вже похований, та ще живий.

І страх смертельний смерті вже пропав,

Бо лежачи в могилі,  знаю,  що смерть – це Вічність.

А у могилі,  коло мене, нема годинника, календаря.

Я й так,  хоча живий, а вже поринув у Вічність,

Тому що знаю, ніхто з могили ще не вставав,

Пролежавши в ній стільки років.

Хоча і поховав себе я сам в своїй уяві,

Та це, напевно,  ще страшніше,

Коли зарив себе я так глибоко,

Що сил піднятись вже нема.

Хоча й якби душа моя знайшла своє призначення у цьому світі,

То й може  і знайшлися б сили

Піднятись із могили,  яку я вирив сам собі

І сам себе туди я поховав.

Хоча й якби піднявся із своєї могили,

То як би жив не знаю, бо стільки років пролежав.

Душа десь у вічності літає,

Тіло за стільки років звикло до лежання,

А розуму немає, давно згорів від замикання.

І так живу,  ніби й живий та ще й не мертвий.

ComForm">

Войдите:

• Отправить