» Усі блоги " » блог Петра Войцехова

[ Додати запис до власного блогу ]

Позаду в мене за спиною

 На лінії життя, яку я вже прожив,

Одні крихкі уламки моїх надій.

Я повен сили був, летів на крилах,

Наповнених незбагнених бажань.

Я йшов вперед, бо вірив в щастя,

Бо вірив, що попереду горить мій світоч,

Досягнувши якого я в змозі твердо стояти на ногах.

І так,  сказати самому собі,

Що я прожив і все, що  хотів –я все зробив.

Тепер вже можна відійти  та факел передати,

Який знайшов та знову запалив.

Але прийшов той час,

Коли я оглянувся навкруги, то злякався.

Навкруги ілюзії стоять,

Малюючи химерні візерунки,

Ведучи в нікуди із пустоти у пустоту.

До чого ж йшов всі прожиті роки?

Невже для того, щоб зрозуміти,

Що все життя ілюзія велика

І я пустий порожній і без ніяких вже надій.

Та сил уже немає, бо йти нема куди.

Тоді для чого цей спектакль під назвою життя

І хто у ньому ролі роздає?

Але не хочу бути статистом у житті,

Бо життя для мене це бурління,

Що як вода джерельна на поверхню

Серед гранітів дорогу пробиває.

А ні, то краще забуття,

Ніж скніти в ілюзіях м`яких солодких та липких,

Як та цукрова вата.

ComForm">

Войдите:

• Отправить