|
Історії моїх побратимів. Боцман, ч. 1
Позитивне ставлення до життя, гумор та відповідальність – все це відображено в командирі мінометної батареї 255. За його плечима військове училище, служба в штурмовій авіації, де він був кваліфікованим бортінженером.
До повномасштабного вторгнення Боцман вже був цивільним, але покликання захищати рідних не давав спокою, так він знову опинився у лавах ЗСУ, в нашому 255.
Вперше я побачила його в стройовій частині, коли наш бат тільки формувався. Потім – переїзд до деокупованої Чернігівщини, де Боцман ледь не підірвався на рашистській розтяжці, але янгол-охоронець завжди оберігав його. В той момент перед ним начебто раптово вибудувалась невидима стіна, яка не дала загинути. Навіть його побратими помітили таку його здібність: він завжди відчував небезпеку. Перш ніж іти на завдання, радилися з командиром, що там підказує його янгол, і він ніколи не підводив. На Херсонському напрямку Боцман став менш балакучим, відчуваючи постійну небезпеку, там він отримав першу контузію, та перше осколкове поранення нижніх кінцівок від прильоту ворожого дрону, але того разу він навіть не звернувся до медичного закладу, і продовжив керувати підрозділом.
До нас Боцман завжди приїжджав з «подарунками»: то нову розробку від доморощених «кулібіних», то збитий з кулемета ворожий дрон. Щоб вести розвідку та корегувати вогонь, мінометники придбали особисті дрони, навчилися ними керувати. Ще тоді Макс зрозумів, що треба розраховувати тільки на себе, тому всіляко підтримував ініціативу своїх побратимів.
Історії моїх побратимів. Боцман, ч. 2
«Всі ми були налаштовані по-бойовому, і на Донбас батальйон заходив, відчуваючи велику відповідальність. Але, на жаль, в жовтні 2024 багато що складалося не на нашу користь. Коли вже заходили на позицію, зрозуміли, що тут інша війна. Досвід бойових дій на узбережжі Херсонщини, де ми успішно гатили окупантів, в цій надгарячій точці розтрощених лісосмуг, і чистого поля, нам не стане у пригоді. Особисті автівки, і куплені для поїздки на Донбас за свої і волонтерські кошти засоби РЕБ, тут, на безкраїх просторах Донеччини, виявилися мало ефективними...
«Змінити позиції! Таким був наказ командира. З технікою залишився лише Ствол. Частина нашого розрахунку вже відійшла вночі, але загубилася на інших точках. Там, на самому «передку» бійці різних батальйонів змішувалися.
Серйозно поранений в ногу хлопець зі 190 ночував з нами в укритті, розповів, що отримав поранення під Вугледаром, і зрозумівши, що «евак» не зможе за ним приїхати в таке пекло, почав повзти, ночував в бліндажах, де його годували, і робили перев'язки, так він доповз до нашої Богоявленки».
Бої не вщухали, 10 жовтня о 4 ранку вирушили за технікою, яку охороняв Ствол. Часу практично не було: над головами постійно літали ворожі дрони-винищувачі, за ними вже йшли орки. Їхали втрьох: я, водій, і Митяй. Заїхали на точку, де нас вже чекав Ствол, завантажили техніку. Все, можна рухатися до своїх.
Адреналін «зашкалював». Ми «летіли». Рашист-кі дрони атакували нашу машину, один з них врізався, і його осколки дрібними кинджалами увійшли в тіло нашої «тойоти». Передбачливий Митяй тримався за верх дверей, коли йому в руку влучив величезний уламок, який розтрощив її, це врятувало життя тих, хто знаходився в машині. Різкий біль в оці, і сильна контузія накрили мою свідомість. В радіостанцію передали, що знайшлися хлопці, які заблукали, лише тоді я дозволив собі знепритомніти».
Це було важке поранення. Боцман тривалий час лікувався, але лікарі не дають жодної гарантії на повне відновлення. При таких важких акубаротравмах та пошкодженні ока повноцінно воювати вже неможливо. З армії ідуть мотивовані.
Він і тепер щодня їздить до хлопців, і не знає, як зможе жити без них.
Він залишився живим, його добрий янгол-охоронець рятував не тільки його життя, за весь час керування підрозділом, в нього не було жодної втрати техніки та особового складу. Боцман не просто виконував накази, він аналізував, і розумно підходив до виконання кожного бойового завдання, і жодного – без виконання. «Життя людей – найвища цінність, і без своїх підлеглих я – нуль». Велика шана тобі, командире!
Джерело публікації
|
