В одному з артилерійських підрозділів морської піхоти служить справжній герой – головний сержант, командир гармати з позивним “Мустафа”. У цивільному, після навчання став аграрієм, свій досвід поповнював від батька та старших, працював з українським чорноземом в запорізьких степах, вкладаючи весь піт у розбудову власної справи.
Сьогодні ми хочемо розповісти історію Юрія, позивний "Манул", який до 2020 року займався адвокатською та правозахисною діяльністю бувши головою громадської ради при Херсонській обласній державній адміністрації. Однак в один день його життя кардинально змінилося.
«Козак, коли зрозумів, що йому вже не вижити, зателефонував, попрощався із дружиною, а телефон викинув у воду, аби той не дістався москО-там. Зв’язок із ним був втрачений, і ніхто вже не вірив, що Іван живий. Дружина день-у-день по декілька разів телефонувала командирам, казала: «ви його погано знаєте, цей чоловік не може загинути, він не може вмерти, він живий!» (зі слів побратима)
Місто в нас не таке велике, як Миколаїв, там все дуже просто: 24 – з кумом і компанією - біля військомату в черзі за автоматом, а черга величезна, і нічого не доб’єшся. Нижче по вулиці – ще одна, поменьше. Ідуть вже озброєні хлопці: «там в тероборону записують!». Записалися ми аж надвечір, зброя в руках, формується загін. Ми з хлопцями – козаки зі стажем, «за плечима» Майдан, з якого в 2014 наш добробат рушив на фронт. Я знав що воно буде…
Олександр – один з найкращих воїнів протиповітряної оборони повітряного командування «Захід». Він – підполковник, командир зенітного ракетного дивізіону. З першого дня російської повномасштабної агресії демонструє вражаючу результативність та сміливість у боях за небо. Починав воювати на зенітному ракетному комплексі «Бук М1».
27-річний Володимир служить у ЗСУ з 2016 року: після строкової служби, розповідає, підписав контракт.Повномасштабне вторгнення РФ зустрів на Донеччині. Під час виконання бойових завдань на херсонському напрямку отримав два поранення. Був нагороджений Президентом України орденом "За мужність".
– Пам’ятаю, як до повномасштабного вторгнення зайшов до магазину і почув від продавчині скептичне: «Ну і чим ви там займаєтесь? Сидите просто?» Уже на той момент йшла війна, ми їздили у тривалі ротації, тренувались на полігонах, наші воїни відбивали атаки та втрачали життя. Але в тиловому регіоні люди рідко про це згадували…
Пройшло якихось три роки і я чую звідусіль: «Віримо в ППО», «Якби не ви…»… Тепер у кожного українця, незалежно від регіону проживання, своя особиста історія ненависті до ворога, та й ракети, на жаль, летять усюди. Впевнений, що і та продавчиня давно знайшла відповідь на своє питання. Та насправді ми ВИСТОЯЛИ саме тому, що готувались до війни. І обов’язково ПЕРЕМОЖЕМО…
З початку 2024 року правоохоронці розпочали 4,6 тисячі справ за статтею Кримінального кодексу України про самовільне залишення частини (СЗЧ). Кількість таких справ зростає.
Звіти Офісу генпрокурора свідчать, що у 2022 році було зареєстровано 6 тисяч таких справ, а вже в наступному — 16 тисяч. За перші два місяці 2024 року прокурори вже розпочали 4690 проваджень.
Лиш частина із цих справ доходять до підозр: 24,9% першого року повномасштабної війни та 13,6% — другого.
Торік прокурори зупинили слідство у 265 справах щодо СЗЧ, закрили 1130 таких справ і ще 1912 передали до суду (всі з обвинувальним актом).
У січні-лютому 2024 року правоохоронці вручили підозри у 53 справах про самовільне залишення частини. Ще 42 провадження закрили та 47 — передали до суду.
Зазначимо, стаття 407 Кримінального кодексу України про ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом з-поміж резервістів в особливий період передбачає позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.
