Вадим Одуд дуже стрімко просувався по службовій ієрархії. За три роки з лейтенанта став майором, із командира взводу – командиром батальйону, отримав за бойові заслуги два ордени Богдана Хмельницького – ІІІ і ІІ ступеня.
Вадим був одним із наймолодших командирів окремих військових частин Збройних сил України – став комбатом у 26 років.
Крім військової справи, яку Вадим знав досконало, він захоплювався армреслінгом, паралельно здобував юридичну магістерську освіту і грав на трубі, гітарі, баяні.
Саме через останнє хобі Вадим отримав позивний "Маестро". Однак, як зауважують бойові товариші, найкраще в його виконанні звучала музика бою.
Після початку повномасштабної агресії Росії багато хто в Україні плекав дивну надію: глибинний російський народ ось-ось вийде на вулиці та скаже рішуче "ні" своїй владі.
"Гей, ви там збожеволіли? Стоп! Досить!" – сказало б нормальне суспільство в більш-менш нормальній державі.
Спадає на згадку, як під авіаударами в Києві, Чернігові, Харкові, Маріуполі українці телефонували своїм родичам з РФ, надсилали фото та відео з жертвами та руйнуваннями власного житла.
Їм відповідали: "Ви нічого там не розумієте, це вас ЗСУ бомблять. Вам "укронацисти" мізки промили".
Або так: "Потерпіть трохи. Скоро вас звільнять, все буде гаразд!".
У кращому разі так: "Ми проти війни, але що ми можемо зробити?!".
Для мене справжня інтрига, як історичний роман "Айвенго" (у різних виданнях від 240 до 511 сторінок) потрапив до програми 7 класу?!
Автори програми мали реальні сподівання, що діти 11–12 років зможуть / захочуть осилити цей твір, як зазначено у консультації філолога «із складним за будовою сюжетом», осягнути чотири основні лінії і пройнятися його глибиною?! Чи кожному дорослому це по силі?! Чи за мету ставили, щоб діти нахапалися, як фасфуду, уривків із хрестоматії і їх нудило від читання?!
Син на 5-й сторінці тексту з кілометровими описами місцевих колоритів і всякої всячини запитав мене: «А де інтрига?!» І постійне нудіння про нудно...
У Львові закуповують буржуйки на випадок перебоїв з теплопостачанням
За два місяці в Україні має стартувати опалювальний сезон, який стане найскладнішим за всю історію незалежності. У прифронтових населених пунктах інфраструктура зруйнована настільки, що подати туди тепло просто неможливо і людей закликають евакуюватися. Але навіть у таких умовно безпечних містах як Львів чи Чернівці може статися що завгодно, адже Росія – це дуже непередбачуваний ворог.
Держава-терорист може вдаватись до газового шантажу або ж атакувати основні теплогенеруючі підприємства країни навіть для того, щоб потім звинуватити у цьому Україну. Отож готуватись потрібно до найгірших сценаріїв.
Діалект… Скільки було сказано про походження української та російської мови, та ба, час від часу тема зринає знов і знов. Спочатку в ЗМІ (зараз, насамперед, у Мережі), у політичних та пропагандистських маніпуляціях, а потім “естафету” переймають пересічні громадяни залежно від власних уподобань.
Але погляньмо на проблему з іншого боку: якщо заперечується існування такої елементарної етнічної відмінності як мова, то в такий спосіб ставиться під сумнів й існування народу. Зрештою, хіба мало є версій про те, що росіяни й українці – це один етнос, який хтось колись “розділив”? Часто люди опираються на сумнівні джерела, які нагадують лінгвістичні “дослідження” російського сатирика Михайла Задорнова. Хтось переконує, що українська мова походить від російської, а хтось навпаки. Але що говорить про це наука?
Знайти пам’ятник Леніну в Україні у 2022 році – завдання майже неможливе. Їх почали активно зносити на знак європейського вибору і відриву від радянського (та російського) минулого після Євромайдану. Відтак почалася поступова та обережна дерусифікація, зосереджена переважно на забороні в’їзду певних російських акторів чи співаків в Україну і блокуванні російських соцмереж та сайтів.
З початком повномасштабного вторгнення Росії темпи пришвидшилися: почали забороняти проросійські політичні партії, запустили процес перейменування вулиць та нарешті запровадили для росіян візовий режим. Звичайно, не обходиться без виправдовування певних «хороших рускіх», проте це зовсім інша історія. Тим часом дуже довго поза полем зору лишалася сфера освіти, у якій росіяни досі мають значний вплив.
Попри всі труднощі та виклики, країна повертається до роботи. Це необхідна умова для нашої перемоги. Робимо все, аби якомога більше бізнесів знову запрацювало. Також держава продовжує виконувати всі соціальні зобов’язання. Пенсії, зарплати, стипендії, субсидії – все платимо. Запустили програми підтримки наших людей, які зараз цього особливо потребують. Тим, хто в тимчасовій окупації. Тим, хто у прифронтових містах. Тим, чиї міста нещодавно звільнили, і тим, хто вимушено покинув свою домівку. Намагаємося допомогти кожному, бо, підтримуючи один одного, ми стаємо сильнішими. А значить – наближаємо перемогу.
Отже, коротко про нашу роботу.
Активно відновлюємо нещодавно звільнені території. Сьогодні відкрили тимчасовий міст у Стоянці. Це означає, що знову запрацює Житомирська траса. У більшості нещодавно звільнених селах та містах уже відновили електропостачання, воду й газ. Розчистили вже більше 150 км доріг. Відновили залізничне сполучення з Черніговом.
Живучи у безпосередній близькості до татарських володінь, звідки у будь-який час слід було чекати грабіжницького нападу, запорозькі козаки вживали різних заходів для убезпечення кордонів. Бекетами, або пікетами, у запорожців називалися прикордонні кінні патрулі, які об’їжджали південні та східні кордони вольностей. Поблизу кримського кордону запорожці завжди тримали особливі загони, що негайно повідомляли про походи супротивника.1767 року, наприклад, таких постів налічувалось 20 і лише 3 з них розташовувались у паланках поблизу людського житла, інші ж – у диких урочищах або на річках, тобто у пустинному степу, звідки і очікували татарських нападів.
