«Майор», – представляється воїн Антон, тисне руку та додає, – «Досі не розумію, за що побратими нагородили таким позивним. Через нього – безліч курйозів. Постійно доводиться пояснювати, що «пане майор, дозвольте…» – не надто коректне звертання», – жартує.
У керівництві ж підрозділу запевняють, що псевдо – ідеально характеризує Антона, адже чоловік часто заміняє командира, приймає важливі рішення та, зрештою, давно є його правою рукою.
Днями, 22 листопада, «Майору» виповниться 40, хоч він і просить не забігати наперед. Каже: зі святкуванням ювілеїв якось не надто склалося. 20-річчя відзначав на строковій службі серед десантників, 30-річчя – на одному із донецьких блокпостів, адже із самого початку АТО добровільно пішов у військо. Вже з острахом думає, що підготувала доля на 50-річчя.
Нині «Майор» після важких контузій та вердикту медиків «обмежено придатний» – інструктор Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. В її складі пройшов чимало запеклих боїв із ворогом. Тож методично передає «новобранцям» досвід, а він у нього солідний.
– Про стрілецьку бригаду говорять зовсім мало, її воїнів рідко відзначають державними нагородами, хоча вони – безстрашні та витривалі, воювали на більшості найгарячіших напрямків. Маю право це стверджувати, адже бачив на власні очі. Левова частка воїнів цього підрозділу – добровольці, які мали значно спокійніші посади та прийшли сюди, бо хотіли воювати. Багато хто вже мав солідний бойовий досвід, у тому числі в «Дикій качці».
Мені довірили посаду командира взводу протитанкової роти, адже мав певний тотожний бекграунд під час служби в 95-й бригаді. Відверто кажучи, із «протитанкового» у нас залишилась лише назва. Підрозділи нашої Зведеної стрілецької стали підсиленням, резервом для інших бригад. Та це зовсім не применшує внеску наших воїнів.
Першою операцією Антона разом із побратимами-протитанкістами зі Зведеної стрілецької бригади стала досить серйозна, а головне – вдала операція ГУР. Щоправда, поки що її подробиці ховають за грифом «таємно». Після чого воїни були направлені на гарячий запорізький напрямок.
– Можна на пальцях руки перерахувати спокійні дні. Хоча, що їх рахувати? Здається, таких днів не було… Випалені, розсічені ворожою артилерією посадки, стерті з лиця землі села… Задач було багато – закріпитись на певному рубежі, розвідувати, тримати, штурмувати… Дистанція до ворога завжди була мінімальною. Пам’ятаю перше завдання – перевірити інформацію чи рашисти дійсно покинули свої позиції. Не покинули. Зав’язався жорстокий ближній бій. Ніхто з нас не втратив самоконтроль. Всі діяли як єдиний організм: розуміли один одного з пів жеста, прикривали один одного… Потім таких боїв було десятки… Скажу чесно, організм не завжди радував надійністю. Тримався «на адреналіні» під час штурмів та виходів, а після повернення реагував характерним болем у вухах та дзвоном у голові… Та за іронією долі важку контузію я отримав у бліндажі. Це був черговий масований обстріл ворожої артилерії. Приліт був зовсім поряд, наслідки якого відчув одразу. Симптоми змусили змінити місце служби…
Антон розповів, що роль сержанта його цілком влаштовує. Та, коли запропонували заочно вступити до ХНУПСу – без вагань, погодився. Давно для себе вирішив: «З військом – надовго!» Хто знає, можливо з часом позивний відповідатиме званню…
Запрошуємо також переглянути інші статті про захисників України:
Джерело публікації:
https://www.facebook.com/kpszsu/posts/pfbid0wxeiz52eSdS9NvnZVx32zj3qYroPtwEzZJsRB7endiHw63PoCi57hCvssQdMNFVtl | 
