Сьогодні ми хочемо розповісти історію Юрія, позивний "Манул", який до 2020 року займався адвокатською та правозахисною діяльністю бувши головою громадської ради при Херсонській обласній державній адміністрації. Однак в один день його життя кардинально змінилося.
У 2020 році Юрій, бувши успішним адвокатом, познайомився з Юрієм Петровичем Губою, командиром взводу снайперів 56 бригади, "Він був одним із моїх клієнтів, я представляв його інтереси під час судового процесу, який тривав три роки. Поступово ми стали друзями, тож я вирішив приєднатися до його підрозділу."
Це рішення стало початком військової кар'єри «Манула». У лютому 2021 року він підписав контракт та приєднався до підрозділу Юрія Петровича, який тоді знаходився в Пісках Донецької області. "Для мене це був великий контраст – перейти від адвокатської роботи до військової служби, тим більше на посаді в снайперському підрозділі" – зізнається наш герой. Спочатку його призначили стрільцем-радіотелефоністом, адже у військовій справі досвіду у нього майже не було, згодом вивчився та став снайпером.
"Велику війну" наш герой вже зустрічав на позиціях в Донецькій області між Авдіївкою та Мар'їнкою: «Відчуття, що буде наступ були, але всі думали, що ворог буде тиснути нас на Донеччині та Луганщині, таких масштабів ми не очікували».
Одним із найважчих моментів став бій під Волновахою у 2022 році, коли їх підрозділ виконував розвідувально-диверсійні завдання на підходах до Маріуполя. "Ми з групою, всього 13 бійців, проводили операції, щоб стримати рух ворожих колон. Наші дії були координовані з 503-м батальйоном морської піхоти. Але коли ми виходили з Володарки, потрапили в оточення із якого чудом вийшли. Вже тримаючи оборону в Пологах потрапили під мінометний обстріл," розповідає Юрій.
"Мій командир і друг, Юрій Петрович, загинув на місці, двоє отримали важкі осколкові поранення, а я та ще один побратим отримали важкі контузії. Втрата такої людини, який був більше ніж просто командиром, а справжнім другом, стала для мене особистою трагедією, він мене багато чому навчив, та був справжнім прикладом."
В листопаді нашого героя списали, адже той мав вже декілька контузій. Попри рішення ВЛК, Юрій продовжив свою службу. Він перейшов у один із батальйонів 122-ї бригади, де вже служила бойовим медиком його дружина, яка за неймовірних зусиль виїхала з окупованого Херсона. "Я вирушив до Одеси, де нас розмістили на кордоні з Придністров’ям. Мене призначили командиром відділення розвідки, але за рішенням керівництва, маючи юридичну освіту на мене направили документи для атестації на офіцерську посаду начальника групи ЦВС."
Юрій завжди прагнув повернутися до рідного Херсона, тож коли з'явилася така можливість, він одразу перевівся до нашої бригади не обираючи посади, погоджуючись на запропоновану та не боячись будь-яких змін. "Я прибув до Херсона на другий день після його звільнення. Це було незабутнє відчуття – бачити, як рідне місто звільняється від ворога."
Зараз «Манул» обіймає посаду заступника командира інженерної роти: "Ми з хлопцями працюємо разом, розв'язуємо питання, консультуємося один з одним виконуючи бойові завдання. Я не відчуваю різниці в посадах між нами, ми всі одна команда." Він також передає свій досвід новобранцям, особливо у сфері саперної справи, яку він освоїв у 56-й бригаді.
Історія Юрія – це приклад відданості та сміливості. Від адвоката, який захищав права людей, до командира, який захищає свою країну на передовій, його шлях показує, що справжня мужність не знає меж.
Запрошуємо переглянути:
Джерело публікації:
https://www.facebook.com/share/28vjLRtneqeAij1b/ |
