» Усі блоги " » блог Антоніни Заворотнюк

[ Додати запис до власного блогу ]

На нас не впливає те, що ми усвідомлюємо,

на нас впливає те, чого ми не усвідомлюємо.

   Батьки скаржаться, що виховувати дітей стало важко. Майже кожен другий запит стосується саме проблем виховання та «некерованості» (зі слів батьків) їхньої дитини. Дорослим легше взяти ВСЕ під свій контроль, ніж потім розв’язувати купу проблем, які створюють їхні чада.

    Була свідком ситуації, коли молода мама «вчила» дитину, років 4-х, їсти цукерку: «Як ти її тримаєш? Візьми інакше, не розгортай дуже, бо вимажеш руки, а витирати не має чим; не смійся, коли їси; так, давай її сюди, потім доїси». Та чи добре це для дитини? Часто батьки вимагають від своїх дітей більше, ніж вони можуть зробити в силу свого віку, розвитку та життєвого досвіду, або ж навпаки, не переймаються тим, що діти чогось не знають, не вміють, не хочуть, не виконують, чи нав’язують свою, з погляду дорослого, точку зору. Батьківська «нетерпимість» не дає змоги дитині самій здобути свій індивідуальний життєвий досвід.

    Для всього в цьому світі є свій час. Запрошую ознайомитися з віковою періодизацією Е. Еріксона.
Американський психолог Ерік Еріксон (1902-1994) виділив декілька психосоціальних стадій розвитку особистості.

• Немовля (від народження до кінця 1 року). У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являється, якщо мати ненадійна, неспроможна, відкидає дитину.
• Раннє дитинство (від 1 до 3 років). Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, дертися, вмиватися, одягатися, їсти). Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини занадто багато з того, що лежить за межами її можливостей, у неї виникає сумнів і невпевненість у собі, слабка сила волі.
• Вік гри (від 3 до 6 років). У дошкільному періоді розгортається конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, з готовністю піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає «Я - те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширення меж незалежності, розвитку творчих здібностей. При надмірному контролі і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені почуттям провини, пасивні, скуті і в майбутньому мало здатні до продуктивної праці.
• Шкільний вік (від 6 до 12 років). У цьому віці відбувається вихід дитини за межі сім'ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись в школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або в статусі серед однолітків.
• Юність (від 12-13 до 19-20 років) – найважливіший період в психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов'язаними з ними вимогами. Він оцінюють світ і ставлення до нього, здійснюють стихійний пошук нових відповідей на важливі питання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Криза ідентичності, або рольова сплутаність, призводить до нездатності вибрати кар'єру або продовжити освіту, іноді до сумнівів у власній статевій ідентичності. Позитивна якість, пов'язана з успішним виходом з кризи періоду юності, – це здатність зробити свій вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним взятим на себе зобов'язанням, прийняти суспільні підвалини і дотримуватися їх.

Дякую сайту multycourse.com.ua

      Батьківська «нетерпимість» у спілкуванні з дітьми та підсвідомі послання про які навіть не здогадуються батьки.

    Коли дитині говорять : «ти мені заважаєш», «відчепись», «зникни з моїх очей», «я тебе уб’ю», «віддамо тебе в «детдом» їй підсвідомо відправляється послання «Не живи».

  Якщо дитині говорять «ну що ти, як маленький», «а я думала, що можу тобі довіряти, як дорослому», «ти вже такий дорослий, як тобі не соромно», «коли ти нарешті подорослішаєш» їй підсвідомо відправляється послання «Не будь дитиною».

   Коли дитина чує такі слова: «ще намучаємося, коли виростеш», «ти зрозумієш мої слова, але буде пізно, тому, що в дитинство повернутись не можливо», « хороший (а), поки маленький (а) » їй підсвідомо відправляється послання «Не рости, залишайся маленьким».

  Зі слів «а от твій однокласник (сусід)», «а от твій брат, на відміну від тебе», «у всіх діти як діти, а ти», «ти вилитий дід, значить…» дитина підсвідомо отримує послання «Не будь собою».

  Якщо дитина чує від батьків: «нікому не можна довіряти, «Ти поплатишся за свою відвертість», «довіряй, але перевіряй» підсвідоме послання для неї – «Не будь близьким ( не довіряй)».

  Слова «Не роби це», «не допомагай мені – я сама», «що ти там знаєш», «не вмієш не берись» дитина чує, як – «Не роби. Ти обов’язково помилишся».

  Репліки: «хочеться – перехочеться», «поболить і перестане», «не придумуй – боїться він» дитина сприймає як «Не відчувай».

   Мати дітей – велике щастя, виховувати дітей - велика відповідальність, зробити дитину щасливою – батьківський обов’язок!

Будьте терплячими до своїх дітей! Просто будьте поруч і підтримуйте в пошуках себе!

ВАШ ОСОБИСТИЙ ПСИХОЛОГ
 АНТОНІНА ЗАВОРОТНЮК

ComForm">

Войдите:

• Отправить