» Усі блоги " » блог Оксани Смоли

[ Додати запис до власного блогу ]

Смола О. М. Вітрильник у Божих долонях: / Оксана Смола. – Миколаїв: Літопис,  2016 – 368 с., іл.

Оксана СМОЛА, письменниця, член НСПУ, лауреат літературної  премії ім. Ірини Вільде, лауреат премії ім. Романа Федоріва, лауреат обласної культурно-мистецької премії ім. Миколи Аркаса, лауреат Міжнародного конкурсу «Коронація слова». Прозові твори Оксани Смоли друкувалися в часописах «Дзвін», «Вітчизна», «Березіль», «Перевал», «Золота Пектораль», у письменницькій газеті «Літературна Україна». У творчому арсеналі письменниці чотири видані книжки: прозова збірка «Першотвори»; роман-мозаїка «Рух назустріч Світлу»,  оповідання «Білий рояль» і книга «Вітрильник у Божих долонях».

В. Гонта: Пані Оксано, почну з шаблонного і провокативного  питання: чому саме психологічна проза? Ну, і що для вас художнє слово, яким воно має бути?

О. Смола. У Ребрандта є картина «Анатомія лікаря Тульпа», там розтинають тіло, трапляється, що дистильовані естети часто відвертають погляд. Психологічна література – це теж розтин, іноді безжалісний, бо демонструє «вміст» душі, який не завжди буває привабливим… Назагал мистецтво і література зокрема, намагаються розгадати найбільшу таємницю життя – саме життя… Що є людина, звідки ми і куди йдемо, які наші орієнтири, що є добро і зло – сьогодні, на жаль, розмиті ці межі, насамперед у суспільній свідомості. Основний матеріал для художнього дослідження – це невидима матерія душі! Звісно, психологічна проза не карамелька, не заспокійливе зілля для летаргійного сну, вона спонукає читача до співпраці, до мислення, до самоаналізу – а це праця, це неспокій серця, трапляється, що у рецепціях головного героя читач іноді впізнає себе, або порівнює із собою, і таким чином вчиться мислити, віднаходити відповіді на важливі питання. І мають бути, звісно, естетичні критерії, за їх відсутності або неуваги до естетики слова, до майстерності письма, художня література перестає бути мистецтвом. І все ж таки, творчість – це  не жонглювання словом, хай навіть майстерне, а творчість – це надмір любові, поклик серця, почуття відповідальності – перед Богом, читачем, власною совістю, обов’язково має бути присутній внутрішній цензор. Для мене художнє слово – це рух до світла. Творчість, окрім інших чинників, – це ще і унікальна здатність відчувати чужий біль. Слово має лікувати, а не завдавати невидимого радіоактивного опромінення.

В. Гонта. Відкриває збірку «Вітрильник у Божих долонях» досить потужна новела «Море…», цей твір мені особливо припав до душі. Та й тема війни на Сході, тема посттравматичного синдрому – актуальна і складна, а вам вдалося правдиво показати сутність війни. Знаю, що спілкувалися з учасниками АТО.

О. Смола. Щодо посттравматичного синдрому, він характерний не лише для  бійців, які пройшли крізь катаклізми  воєнних буднів, утрат, поразок, і навіть – перемог, на жаль, під час війни усе суспільство зазнає травмування свідомості. «Війна – це апоплексичний удар на голову цілої нації», – це цитата з внутрішнього монологу головного героя. Всі війни, рано чи пізно, закінчуються, сподіваюся, що вже скоро той час, коли українські захисники не будуть мішенню для снайперів-найманців, але після всіх військових конфліктів, потрібні будуть роки, десятиліття, щоб, врешті, впала «берлінська» стіна, і настав справжній, а не номінальний мир і злагода. Старий рибалка ув оповіданні Єрнеста Гемінгвея намагається приборкати акулу, що женеться за ним, а головного героя у новелі «Море…», вже на мирній території, все ще переслідує війна, і він  намагається звільнитися від внутрішнього мінотавра. Кілька цитат: «Війна – це рубці на все життя. Ви думаєте, що  я про себе тільки кажу, ні, я про всіх нас… Війна – це епідемія, ризик захворіти є у всіх». «Може, війна – то хвороба Альцгеймера? Хіба війна – не слабоумство, не фільм жахів? А реальність – це безбережне, галактично неосяжне море?» «Війна – це хаос, коли порвані  струни  і розбиті арфи  і довкола –  не тільки розбомблені будинки, а розтрощене життя…». «Війна – це безжальна м’ясорубка, перемелює людину на фарш. Тільки на лихо, у цій громіздкій сталевій машині є тільки позиція: «оn» і немає «of». Убивча машина не зупиниться, аж поки не зітруться коліщатка і не зламаються двигуни.»

В. Гонта. Мені імпонує, що новела закінчується обнадійливо, оптимістично, головний герой сповнений вірою в Україну і готовий її захищати «мовби маленьку дівчинку з янгольськими очима». Характери персонажів у ваших творах часто розкриваються в екстремальних життєвих ситуаціях, або ця екстремальність, якщо не зовнішня, то внутрішня. Ви вмієте віднаходити цікаві теми, тримати увагу читача в напрузі: а чим там все закінчиться? Та й розв’язка у творах часто буває неочікуваною, наприклад, як у новелах «Педагогічне intermezzo», «Дикі танці», «Прощальне соло», «Люстерко», оповіданнях «Міражі», «Грицько Опанасович», «Гроно винограду». Навіть здавалося б звичайні життєві випадки, ви досліджуєте з іншого ракурсу. Приміром, у досить лаконічній новелі «Вибух», йдеться вже не про вибух артснаряду, не про події на Сході України, як можна помилково подумати з назви, а  про неочікуваний напад агресії з боку водія маршрутного таксі у ставленні до дівчини-студентки.

О. Смола. Цей неочікуваний вибух теж руйнівний… Внутрішній психологічний фон студентки-першокурсниці раптово змінюється з радості на здивування, страх, безпомічність, відчуття приниження…

В. Гонта. Надзвичайно драматичне, глибоке за підтекстом оповідання «Білий рояль». Трагічна історія музиканта. Захопливий сюжет і паралельно – «тема душі» у внутрішніх монологах головного героя, твір прочитується на одному подиху!

О. Смола. Сьогодні в літературі і в суспільній свідомості панує культ сильного успішного індивіда, без комплексів, без усвідомлення своєї гріховності Головному героєві Михайлу, із загостреним почуттям болю, справедливості, потягом до краси, вельми непросто жити, а тим паче, бути успішним, у сучасному світі абсурду. Тут конфлікт уже в тому, що Люся прагне матеріального, а Михайло – духовного… У них різні життєві орієнтири й потреби. Зі своїми моральними законами і християнським всепрощенням музикант у глобалізованому світі бездуховності і грошолюбства приречений на поразку, але це, може, той випадок, коли поразка здатна перетворитися на перемогу…

В. Гонта.  І хоча фінал завершується трагічно, все одно твір залишає відчуття окриленості й натхнення, бо Михайлу вдалося віднайти себе!

О. Смола. Маєте рацію, пане Василю!

В. Гонта. До збірки увійшли також етюди «Тиша кольору індиго».

О. Смола. Написані «з натури» під час відпочинку в  Будинку творчості письменників.

В. Гонта. Пані Оксано, замальовки природи – дійсно майстерні! Живі, справжні! «Гінкі сосни. Божечку, які-і гі-і-інкі сосни! Корабельні!  Від погляду на них, вчувається шум моря. Крони дерев, поскрипуючи,  шумлять, захоплені в лабети вітру, немовби корма розсікає хвилю? Чи може, то пливе невидимий вітрильник часу? Хтозна…» Навіть у окремих образах і фразах – місткі картини, проекції на нашу дійсність. Здається, ну, що там – берізка на балконі… Як же вона росте, звідки бере силу? Цей образ – наскрізний, у ньому – мужність, витривалість. «Слово має пробивати крицю байдужості, ліні, фальші – яка схожа на бетон, на залізні грати, на посвист російських «Градів»… Образ тиші тут цікавий!

О. Смола. Тиша – це те, чого не вистачає сучасній людині, і не тільки в мегаполісі…  «На сході – війна. Війна. Це слово – ніби темна, без кольорів і навіть відтінків ніч. Війна… Її відгомін чути в Ірпені, та й по всій Україні. А липа цвіте. Неповторно. Непохитно. Може, навіть стоїчно, ясно-сонячно!» Ірпінська липа не просто цвіте, як тисячі, мільйони інших лип, вона  пробиває крицю вічності! У пухнастих легких квіточок – сила ломикаменю!

В. Гонта. Пані Оксано, пригадав, що на обкладинці вашої другої книги «Рух назустріч світлу» цитата з твору Лесі Українки: квітка, яка пробила камінь, «той камінь, що все переміг», який «задавив і могутні дуби, і терни непокірні». Думаю, у вас теж є сила ломикаменю, здатна пробивати незрушні скелі часу, несприятливих обставин, хоч це й нелегко!  

 О. Смола. Творчість Лесі Українки особливо близька мені. Її геніальність у поєднанні з інтелігентністю, душевною тендітністю, освіченістю,  її любов до краси і до художнього слова, і почуття відповідальності й особливе відчуття ваги слова, загалом отой  квіт душі, який ніколи не зникає…

В. Гонта. Завершує збірку – новела «Віват, життя!» Була надрукована і в «Літературній Україні», і в нашій районці. Головна героїня опиняється на реанімаційному ліжку… Тут вже інша тиша. «Така відточена, ніби лазером – надзвичайно гостра.», нею можна навіть поранитися, як гострим лезом ножа. Ви вмієте зачепити читача за живе, бо теми-питання у ваших творах –  актуальні для кожного. «Такими очевидними стають звичайні речі. Кожна людина приходить у цей світ без нічого і йде, не взявши нічого. Але все  життя – це складання копиць сіна, чи, радше –мотлоху, чи хай навіть матеріальних статків… Безкінечний ланцюг речей, бажань, мрій, компромісів… О-о-го скількома принципами доводиться жертвувати, щоб наскладати всілякого майна, домогтися посади, а потім на ній утриматися...» Самодостатні твори під спільною обкладинкою об’єднуються у вимір роману, своєрідну епопею  людського життя. І, попри важкі і драматичні теми, навіть із трагічним фіналом, як у «Білому роялі», все одно лишається світле відчуття перемоги, душевного підйому. Це той дивовижний випадок, коли слово лікує і дає натхнення! Ви авторка християнського світосприйняття. Категорії віри, надії, любові – для вас особливо цінні, навіть. Все-таки приходжу до висновку, що ваші літературні герої є  переможцями, хоча ця перемога, здебільшого, внутрішня, на рівні душі. До речі, який зміст ви особисто вкладаєте в категорію  перемоги?

О. Смола. В сучасному соціумі й свідомості  людини уживаються і поєднуються речі несумісні, більше того, люди вважають, шо все у цьому світі відносне: і теорія відносності Ейнштейна, і правда, і брехня, і доброчесність, і зло. І  те, що нам видається перемогою, насправді може бути поразкою… Старозавітній пророк Ісая за мірками сучасного світу – невдаха. (До речі, як і головний герой  у оповіданні «Білий рояль»). Чи мав він успіх? З погляду сучасного світу – ні! Пророк Ісая мав сміливість казати можновладцям правду і за це його часто  побивали камінням… Але у його серці не було ненависті, більше того, в його душі був спокій і радість – це найвище досягнення, за будь-яких життєвих обставин. Найбільша перемога – це перемога над самим собою, над власними слабкощами, ілюзіями, вадами, негативами, над ставленням до конкретної людини, до ближнього… Перемога – це ще і довіра Господу, довіра всупереч об’єктивним і несприятливим обставинам, коли здається, з погляду видимих реалій, що розраховувати немає на що…

В. Гонта. Пані Оксано, дякую за розмову. І перемоги – усім нам!

Читачі можуть завантажити збірку О. Смоли «Вітрильник у Божих долонях» у форматі pdf на сайті bashtanka.net  за цим лінком:

http://bashtanka.pp.net.ua/stuff/oksani_smoli/kniga_vitrilnik_u_bozhikh_dolonjakh_mozhna_zavantazhiti_u_pdf/15-1-0-357І

І також прочитати новелу «Море…» та деякі твори О. Смоли безпосередньо на цьому ж сайті у блозі авторки.

Бесіду вів Василь ГОНТА,

редактор  газети «Голос Баштанщини»

Бесіда редактора районної газети "Голос Баштанщини" з письменницею О. Смолою опублікована у  часописі "Слово Просвіти", 51 число, 21-27 грудня, завдячуючи головному редактору Любові Голоті.

ComForm">

Войдите:

• Отправить