Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Оксани Смоли з міста Баштанка
 
Головне меню сайту
  НОВИНИ
  СТАТТІ
  БЛОГИ БАШТАНЧАН
  ФОТОАЛЬБОМ
  БАШТАНКА TV
  Пошук земляків
  Безкоштовні об'яви

  Проекти та важливі публікації
адмін | відгуки | обмін
Підприємства, установи:
- «Голос Баштанщини»: реклама та публікації
- Баштанський відділ поліції
- Університет «Україна» в м. Баштанка
- КП «Міськводоканал»
- Баштанське УЕГГ
- Управління статистики
- Фонд соцстрахування
- Баштанський РС ГУ ДСНС
- Відділ лабораторних досліждень
- Управління державного казначейства
- Управління Держпродспоживслужби

Баштанка та район є тут:
Баштанка на facebook  Баштанка на vkontakte Instagram Баштанка Баштанка в Однокласниках  Новини Баштанки та району в Твіттері

- сайт до 2007 року -


Переглядають сайт: 6
Незареєстровані: 6
Користувачі: 0

Пошук на сайті від Google

Тут може бути
Ваша реклама!

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [30]
Оксани Смоли [9]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [42]
Віктора Коваленка [220]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [23]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
 

» Усі блоги " » блог Оксани Смоли [ Додати запис до власного блогу ]

Екскурс у минуле: нотатки з власних щоденників

У Баштанці – зима, ожеледа, сонце, і сніг, схожий на крупну сіль, густі фіолетові тіні й небо, мовби подих весни, прохолодне, з ароматом підсніжників, і голе, закостеніле віття дерев у чеканні відродження… Україна теж в очікуванні, в чеканні, в надії…

Дозволила собі екскурс у минуле: нотатки з власних щоденників.

6 січня, п’ятниця, 2012
Холодноокість зими протаранює, ніби якийсь літак-шмайсер, краєвид за вікном – канонада смутку, мовби на війні – вікна аж дзвенять, щось діється у світі, вибухове, страшне, лиховісне. У кожного свій рейхстах і плацдарм, не кожному вдається почепити прапор перемоги, та й прапор із часом тьмяніє або ж його знімають… і свої, і чужі, і далекі, й близькі… Й треба заново бігти, тримаючи за древко новий, а може і той самий прапор, тільки тепер доводиться остерігатися уже віртуальних снарядів і трасуючих куль зневіри, відчаю, самотності, одному… коли навіть придорожній камінь може здатися самотнім вовком… і завити по-вовчому, або навпаки – вовк перетвориться в камінь… Може, це під враженням від «Берлінських хронік» Олександра Сизоненка? Містерії сучасного Вавилону? Хроніки Вавилонської битви?

22 січня, неділя, 2012
Сніговії, заметілі, зі сніжними дощами і дощами зі снігом, вітрами, морозами, відлигами, й знову сніговіями: таки зима барилася-барилася і, врешті, закушпелила Баштанку в снігову одіж. І ось зараз – на вікнах прозорі краплі, температура нульова, а пейзаж, охоплений хвилями дрібної пороші. Варто шмагонути вітрові по застиглій німотній картині за вікном, і відразу – відчуття стихії, непідвладної людині, мовби шторм на морі – лишається тільки пливти й уповати на милість Божу.

23 лютого, четвер, 2012
Зима починає плакати весняними слізьми. Нарешті! Після чи не місячного важкого надмороззя і холоду (який не давав виткнутися надвір) настало потепління, відтанення душі… від танення снігу.

30 жовтня, вівторок, 2012
Вчора дощ. Сьогодні дощ на досвітку, і вдень – усе та ж дощова густо-холодна мжичка, ніби безкінечний, зібраний у краплі, смуток сірого неба після вітряної погоди виборів.
Ніби небо України плаче за Україною чи Україна сама за собою… тихими осінніми слізьми спокути й безнадії. Ось, дощ залопотів сильніше, мовби на підтвердження моїх слів. Вибори весною, мабуть, сприймалися б набагато оптимістичніше. Осінь же смуга подвійних смутків, а весна – подвійних веселок.

8 лютого, п’ятниця, 2013
Весняні, ну-у майже весняні дні. Вчора дощило, вночі плюскотів дощ, його шумка затишна, літня мелодія в лютому здавалася насолодою, ніби від живої класичної музики. А що? Справжнісінький дощ – це теж класика! Сьогодні вдень погода мінялася чи не кожні півгодини: то похмуро, мрячно, то відкриється блакить неба, то знову сіро, знову дощить, швидко й неочікувано розпогоджується, а потім вмить – рясні патьоки дощу на шибі вікна! І знову, наче й не було дощу, а потім повторення смутку і світла, дощу і мряки…

11 лютого, понеділок, 2013
Вчора дощ, сьогодні теж. І вдень, і вночі…
Дощі-і-і…
Сирість і сірість…
Ніякого сонячного смайлика! Мряка важезна, стопудова, ніби пригинає тебе до землі. Темне пруття дерев теж якесь обвисле, безжиттєве. Динамічні лише чорні силуети ворон на сіро-туманному тлі неба, але вони тільки додають темних барв у сумний зимовий гризайль.

16 січня, субота, 2010
МОЗАЇКА ЗІ СНІГУ
Біла матерія снігу. І храмова тиша.
Така неймовірна, що чути симфонію білого снігу. Немов у білім-білім вселенськім храмі звучить білий орган. Але його музика не у звичних музичних пасажах, а в голосі тиші. Гучному, глибокому, повноводному голосі тиші. Й дивовижно гармонійному.
А може, це звучить віття дерев, щедро уквітчане білосніжжям? А птахи диригують, зрідка махаючи крильми в білому просторі зимного неба? А може – кожна сніжинка іскриться музикою неба? І тому здається, що світ білішає на очах від чистоти снігу, але це тільки здається, на жаль. І чомусь смуток завжди поряд із радістю? А може, земна гармонія не лише в співзучності, а й у дисонансах протилежностей? І тут, на землі, не може бути іншої гармонії? Лише внутрішня гармонія з Богом здатна компенсувати дисгармонію зі світом. Лише там, в небесах, гармонія світла відділена від діафонії темряви, стає незаперечною.
***
Щедре білосніжжя. І статична біла тиша. Німує небо, втішене радістю. І я німую, зупиняючись, наслідуючи дерева, стаю тишею, білим снігом і трошки зимою. Але в мені дрімає вогненна квітка, її пелюстки – полум’я радості й надії, вона не дає замерзнути. Справжня радість може бути тільки полум’ям. Навіть радість, – зіткана з печалі холодного снігу.
***
Оленячі роги дерев у пухкому хутрі білого снігу. Й вікопомна, бездоганна, навіть артистична тиша. Ти-и-иша-а-а-а! Така голосна, що гупає в скронях. Від тиші можна оглухнути. Вулиці безлюдні, ніхто не чує набату тиші. Тиша говорить скоромовкою незчисленних голосів білих сніжинок. Вони сміються, плачуть, хрущать, мов джмелі, й тихо співають колискову собі й деревам. І заколисаний світ засинає, ніби немовля…
***
Дерева майстерно оздоблені снігом. Біла барва панує над світом. Довкола все біле-біле, чисте й тому здається святковим. І водночас одноманітним, трохи сумовитим, бо куди не глянь – лише пастельна м’якість снігу, без світла й тіней, і біла молочність неба без сяйнистого блиску. Й тому хочеться начіпляти на гілля дерев різдвяні прикраси й зіграти на них льодяними бурульками, немов на ксилофоні, веселеньку мелодію, щоб небо нарешті усміхнулося, а сніг засяяв діамантовими вогниками від блискучого полум’я сонця.
***
Чаша світу наповнена снігом! Всесилля білої пухкої барви. Холодний сніг теж здатний дарувати тепло. Треба лише побачити його небесну чистоту на грішній землі. Невимовно білу чистоту, й тоді світ перетвориться на білу снігову лілею.
***
Дерева зупинилися в шаленому бігу перед моїми вікнами. Стоять, зазирають до вікна, постукують мохнато-білими гілками, що хочеться протягнути навстріч їм руку і привітатися, мов із добрими знайомими, по-дружньому, тримаючись за їх холодні пальці, одягнені в білі рукавички снігу.

 

На фото (автор Оксана Смола): міський парк у Баштанці



ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 06.12.2016
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Оксани Смоли у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

         
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz