Покоління, яке проходило військову службу в Радянській Армії згадує про ті роки, переглядаючи фотоальбоми в день захисників Вітчизни 23 лютого. Згадують і про те, як крокували під мелодію загальновідомого маршу «Прощання слов’янки».
Цей марш, написаний композитором і військовим диригентом В. Агапкіним під час першої балканської війни 1912 року спершу символізовував єдність всіх слов’ян в боротьбі проти османського гніту.
В роки громадянської війни його грали і червоні бійці, і білогвардійці. Для обох армій до цього маршу були написані слова, але вони були менш популярні ніж сама музика. В 90 – х роках минулого століття ця мелодія стала гімном Тамбовської області Російської Федерації, звідки родом В.І Агапкін. Переживши віки, цей марш символізує проводи на війну, військову службу або в далеку подорож. А для післявоєнних поколінь, які служили в Радянській Армії це була звичайна «дембельська» мелодія, слова до якої придумували, як хто хотів на свій лад.
З цим маршем пов’язаний пам’ятний епізод моєї армійської служби.
Весною 1976 року напередодні виборів до Верховної Ради СРСР мене викликали до себе командир нашої окремої роти аеродромно-технічного обслуговування капітан Чуразов і замполіт старший лейтенант Мухаметзянов.
– Завтра вибори –, сказав ротний. – В цей день команди «Підйом!» не буде. Замість цього ти повинен заграти на баяні.
– А що грати?
– «Сормовську ліричну» знаєш?
І,не чекаючи відповіді, командир заспівав: Под городом Горьким, где ясные зорьки
В рабочем поселке подруга живет…
Щойно закінчились польоти і з усього було видно, що командир заходив у комірку до авіатехніків, у яких завжди був спирт для промивання скла на вертольотах.
Ротний був уродженцем Горького, дуже любив своє місто, а окрім «Сормовської ліричної» інших пісень він просто не визнавав. Часто виховував аеродромну обслугу просторікуючи перед строєм:
– Ви повинні служити так, щоб за вас не було соромно ні вашим батькам, ні нареченим, ні нашому командуванню 15-ї Повітряної армії. І лише відслуживши і повернувшись додому, можете випити чарку вина, обійняти батьків і наречену, сісти за стіл і звісно ж, заспівати «Сормовську ліричну»…
В такі хвилини Чуразов нагадував більше доброго батька, ніж грізного командира, який ще кілька хвилин перед цим грізно відчитував мене:
– Разводящий! Твої вартові – це якісь сонні опудала, а не солдати. Я щойно підкрався на пост і ткнув одному пальцем у спину, а він упав, прямо на мене упав!!!
Далі йшли грізні повчання про зміцнення дисципліни у нашому взводі, якому доручено охороняти аеродром .
Я був єдиним у роті баяністом і солдатом з вищою освітою, за що отримав прізвисько «Академік». Тож відмовлятись від важливого доручення аж ніяк не можна.
Ввечері, коли днювальний приніс баян, один з старослуживих «дідів» суворо попередив:
– Слухай, Академік! Якщо завтра спробуєш щось рипнути на своїй фісгармонії, то закидаємо чоботами і онучами. «Слов’янку» гратимеш нам тільки коли ми накажемо в день «дембеля»! Ти все зрозумів, композитор Хрєнніков!
– Зрозумів! – відповідаю. – Ніякої «Слов’янки» завтра не буде.
Наступного дня о шостій ранку замість загальновідомої мелодії
Агапкіна я заграв марш «Тоска по Родине», який був написаний ще раніш ніж «Прощання слов’янки» і теж звучав у мінорному стилі. І сталося диво: саме ця мелодія зачепила душі солдат більше, ніж набридла дембельська «Слов’янка».
Правда, хтось таки замахнувся кинути чоботом, та його зупинив старший серед «дідів»:
– Підожди, нехай грає. Це не «Слов’янка». Де ти навчися цього маршу?
Врешті - решт, порадившись, «діди» одноголосно вирішили: тепер в день «дембеля» вони слухатимуть тільки «Тоску по Родине».
Згодом я таки грав того марша і «дідам», і тим, хто звільнявся в запас разом зі мною. І все було б добре, якби під час того грання не виникла бійка між солдатами різних призовів. Після того нас усіх вишикували і капітан Чуразов разом з замполітом обнюхували кожного, від кого тхнуло спиртним. А на ранковому розводі всіх, хто провинився, повели строєм на аеродром розвантажувати і укладати на злітній смузі триметрові бетонні панелі. Прапорщики реготали:
– Дивись, і «Академіка» теж на розвантажування плит повели! Ці роботи на аеродромі були найважчими, туди направляли лише для покарання «штрафників».
На аеродромі до мене підійшов замполіт Мухаметзянов і єхидно зашипів:
– Ось тепер матимеш справжню «Тоску по Родине». Може тобі і зараз дати баяна? Чи сто грамів спирту? Чи може і про цей випадок теж напишеш до окружної газети «За родину»?
Я мовчав, бо в ту мить думками був у своєму рідному селі, де саме цього недільного ранку було в розпалі весілля: моя рідна сестра виходила заміж.
***
… Майже сорок літ минуло з того часу. Давно загубилася платівка з мелодією маршу «Тоска по Родине», який хвилює мене більше, ніж знаменита «Слов’янка». Нинішнє військо крокує під сучасні марші «Вільна Україна», «Герої Києва», «Богдан Хмельницький» тощо. А марш « Тоска по родине» часто доводиться чути у виконанні духового оркестру районного будинку культури .
Хто ж був автором «Тоски по Родине», коли і ким цей марш був написаний? Інтернет- довідники не дають однозначної відповіді на це запитання, оскільки на авторство музики і слів претендують кілька композиторів і поетів. Втім, це не так і важливо, коли слухаєш цю чудову мелодію, яка викликає безліч спогадів минулого.
На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.
