Чомусь останнім часом багато дуже я читаю
Слізні листи батьків стареньких до газети.
Чи десь жаліються комусь: сусідам, родичам, знайомим,
Що життя таке важке вони прожили.
Працювали важко, старались, дбали
І для дітей усе, для своїх ріднесеньких таких синів і дочок.
Це так, на схилі літ своїх, коли вже не годні ні на що,
Коли вже потребують тепла і ласки
Щоб доглядав хтось їх на схилі літ і зігрівав теплом своїм.
На жаль, доволі часто цього всього і немає.
Тоді агресія у Всесвіт йде.
А що ж агресія? Сили вже не ті.
Тоді й наповнюють образи стареньких на схилі літ
Тоді й і послання у Всесвіт йдуть - який несправедливий світ до них.
Тоді й прокльони дітям йдуть, бо не такі ті діти, якими б їх бачити хотіли.
Виявляється батьки старенькі все життя жили як хотіли,
Жили своїм життям, так як вони хотіли,
І не питаючи дітей своїх маленьких,
Не питаючи дітей своїх, чи є у них своя душа,
Чи є в дітей своїх помисли свої якісь, думки,
Чи є свої якісь бажання, чи є якесь своє хотіння.
Та ні. Ніхто нічого та ні в кого не питав,
Бо вони ж, батьки, ще молоді були, а діти ще маленькі.
Молоді то й знали вони все – батьки оті.
З дитинства, з малечку вбивали знання, свої стереотипи, установки.
І знали вони все, батьки оті – тоді ще молоді,
Знали: туди –не можна, того – не можна, і це – не можна.
Усе – не можна, чого маленькі діти хочуть.
Бо вони ж такі дорослі, молоді оті батьки,
А діти ще ж маленькі, нерозумні.
То ж треба розум свій дітям малим віддати,
Щоб розумом батьків вони жили – маленькі діти ті.
А діти собі росли і слухали батьків – батьки ж розумні,
Знають батьки все: як і куди, навіщо…
Та йдуть роки, і діти виростають, в школу йдуть,
У школу, де розум вже треба свій, а не батьківський мати.
Але, на жаль, немає розуму свого, а є батьківський розум.
Він дорослий, а в школі діти, у них розум свій,
Чи певно теж батьківський.
Тоді і починаються конфлікти перші із життям:
Хто починає бунтувати – розум свій шукати
І в школі починає дитя мале верхи зривати,
Бо ж не знає дитя мале як себе вести.
Бо ж батьківський розум – він дорослий, а в школі діти.
Учителі у школі теж дорослі і розум в них дорослий теж
І знають учителі, якими в школі повинні бути діти.
Всі дорослі знають все, про все. І знають, що повинні знати діти.
Та на жаль, не знають цього діти,
Бо навколо одні дорослі, які забули, що й вони були колись дітьми.
Тому навколо правила якісь, теореми, аксіоми,
Знання – знання одні навколо. А де ж життя, таке живе життя?
Не буде ж те мале дитя бігать до батьків на перерві кожній
І питати: А як отак? А там щось сталось таке незрозуміле.
Бо ж батьки нічого не казали, а може і не знали все про все:
І правила, і теореми, і аксіоми, установки,
Про які товчуть усі ті вчителі у школі.
Та ж не накладеш їх на ситуації, які в секунду кожну нові, незбагнені.
Тому й дитя мале, яке старалось жити цим усім
І зрозуміти світ, який навколо неї
Стає чужим. Стає чужим : і для батьків, і для вчителів.
І дитя мале ще змалку починає розуміти
Що світ чужий, життя чуже навколо.
І починає шукати своє життя, свій розум,
Своє розуміння того життя, що навколо нього.
І так росте воно. І не росте – метається, шукає,
А доріг отих в житті то так багато:
Наркотики, горілка, секс… і ніяких розумів
А ні батьківських, а ні вчительських, ні дорослих , ні ніяких.
Батьки ж ще молоді, дивуються собі:
І їсти є, і одяг, не гірше, ніж у других.
А ввечері : вже подорослішав, і до дівчат іде уже.
І гроші на, що б міг провести вечір.
На тобі і на дівчину, на тобі, щоб був не гірший за усіх.
Все для дитини – сина, а чи дочки.
І дивуються, що ж то за така дитина?
Все для неї, для дитини, а та дитина – тікає з дому,
А батьки все далі розказують собі:
І треба так, отак роби, як кажем ми – і все буде гаразд.
Та дитині вже тринадцять, чотирнадцять чи пятьнадцять, а може й більше.
Яка різниця – все одно те саме все.
Дитина вже й не дитя мале, вже підліток.
І знову з дому з хати тіка вона, тіка шукати розум свій, своє життя,
Бо вдома холоднеча. Тепла нема, а лише розум батьківський один.
Батьки, хоча і подорослішали вже трохи,
Та розум все одно у них - батьківський.
А підліток тікає з дому. Так куди? До таких самих як він.
І разом вже в компанії собі подібних, шукає розум свій.
А куди ж із дому діти йдуть по вечорам,
батьківський розум не може осягнути цього.
Бо вийди ж у центр любого міста, особливо маленьких провінційних, –
Там ми, батьки, усе зробили, все для своїх дітей.
Там ми, батьки, повідкривали бари, генделики, кафе.
Там, ми батьки, у магазинах продаємо: горілку, пиво, тонік і вино.
Там, ми батьки, своїм батьківським розумом.
Ми не питаємо в дітей лік їхніх літ.
Там мама, а чи тато чужій дитині продає спиртне, цигарки.
А інші тато, а чи мама, другим дітям до ранку в барі наливають.
А їхнім дітям десь у підворітні теж чийсь татусь люб’язний, а чи мама
Торгують дурманом, який знімає голову з плечей.
А ще в якомусь місці тато чи мама своїх дітей
Чужих дітей навчають збоченням…
І так багато можна написати
Та все це розум, розум батьків своїх дітей.
Та не скажу, що кращі є батьки чи гірші.
Бо й розум батьківський, яким вони навчають своїх дітей
Є і в тих, хто спостерігає все це зі сторони.
І вчать своїх дітей на прикладах других дітей,
В яких такі батьки і чим займаються вони.
І майже всі батьки такі розумні для своїх дітей
І забувають, на жаль, батьки своїх дітей,
Що розум батьківський у кожного є свій.
Є свій, особистий, розум – не для всіх, а для самого себе.
Та світ навколо кожного із нас, дорослих
та навколо дітей своїх батьків – один. Один для всіх.
Й мораль у цьому світі –
Для кожного із нас: дітей, батьків – одна.
Тому й не розуміють підлітки батьківський розум,
Всі роки одну науку вчать.
В сімʼї одна мораль – мораль батьків для своїх дітей,
А в світ виходиш, тікаєш з дому,
А там – зовсім друга мораль.
Тому і підлітки багато плутають в житті своєму,
Немає розуму у них, немає ще свого розуміння того,
Хто такі батьки, яка їх роль в дитячому житті.
Коли сьогодні тато нотацію читає про праведне життя
А завтра сам нап’ється чи нагрубить комусь, а може зовсім і не гляне.
А мама: - Не пий, і не кури, і по дорослому себе веди!
Сама ж піде, продасть горілку чи може хтось продасть
А вона мимо так пройде, не звертаючи на те уваги.
І так життя іде. Шкільний поріг уже позаду.
А в кого із батьків ще сили є,
Ті в інститут дитину вчитись направляють
А в кого сил уже немає –
Ті кажуть: – Ідіть собі самі, ми більш не годні!
І вилітають з родинних гнізд діти – хто куди
Та важко жити в основному майже всім дітям
Бо до вісімнадцяти батьківський розум вів їх по життю.
Чи слухали вони його, чи спротив мали. Та діватись нікуди було.
Тому, напевне майже всі живуть з батьками далі,
Хоча й багато хто на відстані великій – та все одно з батьками.
Бо батьківський розум –«забитий» в голову навіки,
А діти вже дорослі – і в них самих є діти
І розум батьківський своїм дітям уже передають –
Розум батьківський, не свій.
Тому тікають діти з дому подалі від батьків,
Тікають вже діти дітей своїх батьків.
Батьки дітей, які дітей своїх вже мають
Вже постаріли, вже самі старенькі,
Вже теплоти хотять і ласки, і слова доброго до себе.
Та, на превеликий жаль,
Колись батьківський розум дітям віддали
Який батьки у спадок їхні їм передали
Та розум розумом, розум – це є добре,
Але ж крім розуму іще у кожного душа своя.
Якби батьки не розум шанували та знання
А шанували своєї дитини душу
Тоді й, напевне, у дітей була б любов, тепло і ласка
І не було б у світі одиноких матерів.
На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.
