Блоги жителів міста Баштанка та Баштанського району Блог Петра Войцехова з міста Баштанка
 
Головне меню сайту
  НОВИНИ
  СТАТТІ
  БЛОГИ БАШТАНЧАН
  ФОТОАЛЬБОМ
  БАШТАНКА TV
  Пошук земляків
  Безкоштовні об'яви

  Проекти та важливі публікації
адмін | відгуки | обмін
Підприємства, установи:
- «Голос Баштанщини»: реклама та публікації
- Баштанський відділ поліції
- Університет «Україна» в м. Баштанка
- КП «Міськводоканал»
- Баштанське УЕГГ
- Управління статистики
- Фонд соцстрахування
- Баштанський РС ГУ ДСНС
- Відділ лабораторних досліждень
- Управління державного казначейства
- Управління Держпродспоживслужби

Баштанка та район є тут:
Баштанка на facebook  Баштанка на vkontakte Instagram Баштанка Баштанка в Однокласниках  Новини Баштанки та району в Твіттері

- сайт до 2007 року -


Переглядають сайт: 1
Незареєстровані: 1
Користувачі: 0

Пошук на сайті від Google

Тут може бути
Ваша реклама!

вхід на сайт

Персональний блог
Юлії Дубогрій [4]
Василя Гонти [30]
Оксани Смоли [9]
Олега Требуха [1]
Ірини Пшиченко [72]
Петра Войцехова [42]
Віктора Коваленка [220]
Михайла Данилюка [3]
Олександра Басенка [13]
Валентина Гриценка [27]
Олександра Процака [7]
Антоніни Заворотнюк [23]
Олександра Дорошенка [3]
 
Баштанка рекламна
 

» Усі блоги " » блог Петра Войцехова [ Додати запис до власного блогу ]

Батьки і діти. Діти і батьки.(Таке життя)

 
Чомусь останнім часом багато дуже я читаю
Слізні листи батьків стареньких до газети.
Чи десь жаліються комусь: сусідам, родичам, знайомим,
Що  життя таке важке вони прожили.
 Працювали  важко, старались, дбали                                                                        
 І для  дітей усе, для своїх  ріднесеньких таких синів і дочок.
Це  так, на схилі літ своїх, коли вже не годні ні на що,
Коли вже потребують тепла і ласки
Щоб доглядав хтось їх на схилі літ і зігрівав теплом своїм.
На жаль,  доволі часто цього всього і немає.
Тоді агресія у Всесвіт йде.
 А  що ж агресія? Сили  вже не ті.
Тоді й наповнюють образи стареньких на схилі літ
Тоді й і послання у Всесвіт йдуть - який несправедливий світ до них.
Тоді й прокльони дітям йдуть, бо не такі ті діти, якими б їх бачити хотіли.
Виявляється  батьки старенькі все життя жили як хотіли,
Жили своїм життям, так як вони хотіли,
І не питаючи дітей своїх  маленьких,                                                                                   
Не питаючи дітей своїх,  чи є у них своя душа,
Чи є в дітей своїх  помисли свої якісь,  думки,
Чи є свої якісь бажання,  чи є якесь своє хотіння.
Та ні. Ніхто  нічого та  ні в кого не питав,
Бо вони ж, батьки, ще  молоді були,  а діти ще маленькі.
Молоді  то й  знали вони все –  батьки оті.                                                                        
З  дитинства,  з малечку вбивали знання,  свої стереотипи,  установки.
І знали вони все,  батьки оті – тоді ще молоді,
Знали:  туди –не можна,  того –  не можна, і це –  не можна.
Усе – не можна,  чого маленькі діти хочуть.
Бо вони ж такі дорослі,  молоді оті батьки,
А діти ще ж маленькі, нерозумні.
То ж треба розум свій дітям малим віддати,
Щоб  розумом батьків вони жили – маленькі діти ті.
А діти собі росли і слухали батьків – батьки ж розумні,
Знають батьки все:  як і  куди, навіщо…
Та йдуть роки,  і діти виростають,  в школу йдуть,
У школу,  де розум вже треба свій,  а не батьківський мати.
Але,  на жаль,  немає розуму свого, а є батьківський розум.
Він дорослий,  а в школі діти, у них розум свій,
Чи певно  теж батьківський.
Тоді і починаються конфлікти перші із життям:
Хто починає бунтувати –   розум свій шукати
І в школі починає дитя мале верхи зривати,
Бо ж не знає дитя мале як себе вести.
Бо ж батьківський розум – він дорослий,  а в школі діти.
Учителі у школі теж дорослі і розум в них дорослий теж
І знають учителі,  якими  в школі повинні бути діти.
Всі дорослі знають все,  про все. І  знають, що повинні знати діти.
Та на жаль, не знають цього діти,
Бо навколо  одні дорослі, які забули, що й вони були колись дітьми.
Тому навколо правила якісь, теореми, аксіоми,
Знання – знання одні навколо. А  де ж життя, таке  живе життя?
Не буде ж те  мале дитя бігать  до батьків на перерві кожній
І питати:  А як отак?  А  там щось сталось таке незрозуміле.
Бо ж батьки нічого не казали, а може і не знали  все про все:
І правила, і теореми, і аксіоми,  установки,                                                                       
Про які товчуть усі ті вчителі  у школі.
Та ж не накладеш їх  на ситуації,  які в секунду кожну нові, незбагнені.
Тому й дитя мале, яке старалось жити цим усім
І зрозуміти світ, який навколо неї
Стає чужим. Стає  чужим : і для батьків, і для вчителів.                                       
І дитя мале ще змалку починає розуміти
Що світ чужий,  життя чуже навколо.
І починає шукати своє життя, свій розум,
Своє розуміння того життя, що навколо нього.
І так росте воно. І  не росте – метається, шукає,
А доріг отих в житті то так багато:
Наркотики, горілка, секс… і ніяких розумів
А ні батьківських,  а ні вчительських, ні дорослих , ні ніяких.
Батьки ж ще молоді,  дивуються собі:
І  їсти є, і одяг,  не гірше, ніж у других.
А ввечері : вже подорослішав, і до дівчат  іде уже.
І гроші  на, що б міг  провести вечір.
На тобі і на дівчину, на тобі, щоб був не гірший за усіх.
Все для  дитини – сина, а чи дочки.
І дивуються, що ж то за така дитина?
Все для неї, для дитини, а та дитина – тікає з дому,
А батьки все далі  розказують собі:
І треба  так, отак роби, як кажем  ми –  і все буде гаразд.
Та дитині  вже тринадцять, чотирнадцять чи пятьнадцять,  а може й більше.
Яка різниця –  все одно те саме все.
Дитина вже й не дитя мале, вже підліток.
І  знову з дому з хати тіка вона,  тіка шукати розум свій, своє життя,
Бо вдома холоднеча. Тепла  нема, а лише розум батьківський один.
Батьки, хоча і подорослішали вже трохи,
Та  розум все одно у них  - батьківський.
А підліток тікає з дому. Так  куди?   До  таких самих  як він.
І разом вже в компанії собі подібних,  шукає розум свій.
А куди ж  із дому діти йдуть по вечорам,                                                               
батьківський розум не може осягнути цього.
Бо вийди ж у центр любого міста, особливо маленьких провінційних, –
Там ми, батьки, усе зробили, все  для своїх дітей.
Там ми, батьки,  повідкривали бари,  генделики, кафе.
Там, ми батьки, у магазинах продаємо:  горілку, пиво, тонік і вино.
Там, ми батьки,   своїм батьківським розумом.
Ми не питаємо в дітей лік їхніх літ.
Там мама, а чи тато  чужій дитині продає спиртне, цигарки.
А інші  тато,  а чи мама,  другим дітям до ранку в барі наливають.
А їхнім дітям десь у підворітні теж чийсь татусь люб’язний, а чи мама
Торгують дурманом, який знімає голову з плечей.
А ще в якомусь місці тато  чи мама  своїх дітей
 Чужих  дітей навчають збоченням…
І так багато можна написати
Та все це розум, розум батьків своїх  дітей.
Та не скажу, що кращі є батьки чи гірші.
Бо й розум батьківський,  яким вони навчають своїх дітей
Є і  в тих, хто спостерігає все це   зі сторони.  
І вчать своїх дітей на прикладах других дітей,
В яких такі батьки і чим займаються вони.
І майже всі батьки такі розумні для своїх дітей
І забувають, на жаль, батьки  своїх дітей,
Що розум батьківський у кожного є свій.
Є свій, особистий,  розум – не для всіх, а для самого себе.
Та світ навколо кожного із нас, дорослих                                                                   
та навколо  дітей  своїх батьків – один. Один для всіх.
  Й мораль у цьому світі –
Для кожного із нас:  дітей,  батьків – одна.
Тому й не розуміють підлітки батьківський розум,                                                   
Всі роки одну науку вчать.
В сімʼї  одна мораль – мораль батьків для  своїх дітей,
А в світ виходиш, тікаєш з дому,
А там – зовсім друга мораль.
Тому   і підлітки багато плутають в житті своєму,
Немає розуму у них,  немає ще свого розуміння того,
Хто такі батьки,  яка їх роль в  дитячому житті.
Коли сьогодні тато нотацію читає про праведне життя
А завтра сам нап’ється чи нагрубить комусь,  а може зовсім і не гляне.
А мама: -  Не пий,  і не кури,   і по дорослому себе веди!
Сама ж піде, продасть горілку чи може хтось продасть
А вона    мимо так пройде,  не звертаючи  на те уваги.
І так життя іде.  Шкільний  поріг уже позаду.
А в кого із батьків ще сили є,
Ті в інститут дитину вчитись направляють
 А  в кого сил уже немає –
 Ті кажуть: –  Ідіть собі самі,  ми більш не годні!                                                                                                           
 І вилітають з родинних гнізд діти – хто куди
Та важко жити в основному майже  всім дітям
Бо до вісімнадцяти батьківський розум вів їх по життю.
Чи слухали вони його, чи спротив мали. Та діватись нікуди було.
Тому, напевне  майже всі живуть з батьками далі,
Хоча й багато хто на відстані великій –  та все одно з батьками.
Бо батьківський розум –«забитий» в голову навіки,
А діти вже дорослі –  і в них самих є діти
І розум батьківський своїм дітям уже  передають –
Розум батьківський, не свій.
Тому тікають діти з дому подалі від батьків,
 Тікають  вже   діти   дітей   своїх батьків.
Батьки   дітей,  які дітей своїх вже мають
Вже постаріли, вже самі старенькі,
Вже  теплоти хотять і ласки, і слова доброго до себе.
Та, на превеликий жаль,                                                                                          
 Колись батьківський розум  дітям  віддали
Який батьки у спадок їхні їм передали                                                                                                                                            
Та  розум розумом,  розум –  це є добре,
Але  ж крім розуму іще у кожного душа своя.
Якби  батьки не розум шанували та  знання
А шанували своєї дитини душу
Тоді  й, напевне,  у дітей була  б любов, тепло і ласка
І  не було б у світі одиноких матерів.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


 

ПОПЕРЕДНІЙ - записи у блозі - НАСТУПНИЙ

Опубліковано: 06.11.2016
Розкажіть друзям про дану публікацію у блозі Петра Войцехова у соціальних мережах:

Всього коментарів: 0

Ваш коментар до публікації:
(можна через соцмережі та акаунти: "Фейсбук", "ВК", "ОК", "Гугл", "Яндекс" та ін.)
avatar
 

10 НОВИХ КОМЕНТАРІВ
ВІДВІДУВАЧІВ САЙТУ  ДО БЛОГІВ, НОВИН, СТАТЕЙ...

 



Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

         
 

Copyright MyCorp © 2006
Хостинг від uCoz