Про діяльність ОУНівця Миколи Порфировича Ткаченка з с. Константинівки Баштанського району, під час війни вже було надруковано. Крім цього він багатолітній в’язень німецьких та більшовицьких таборів. Про табірне життя розповідь Миколи Ткаченка:
У січні 1944 року я був заарештований. Офіцер-гестаповець і перекладач привезли мене в Баштанку і здали в поліцію.Там я пробув один день, після цього мене відвезли у Миколаїв на Велику Морську №30, де знаходилось гестапо. В гестапо на допиті з мене стягнули одяг і стали бити якимось дротом. Я терпів, але невдозі знепритомнів.Не помятаю, як дістався до камери, де мене приводив до тями якийсь грузин чи єврей, прикладаючи примочки.
Через деякий час мене перевели у міську тюрму і помістили у камеру №9. Мій побратим по ОУН Сердега Андрій з с.Пісок був у камері №7, де були також коло 40 євреїв-чоловіки, жінки і діти. Всіх їх, а також Сердегу Андрія, за тюрмою розстріляли. Мене перевели на Темвод у концтабір, а потім вивезли в Одесу де помістили за Пересипом у Будинку офіцерів флоту-колишній церкві. 28 березня всіх арештованих вишикували у колону і повели через місто. Мені вдалося з колони втікти. Так і дістався додому, де мене вже не чекали. На той час Баштанський район вже був визволенний від нацистів.
Я пішов до військомату і зареєструвався. І ось отримую повістку до війська. Потрапив до навчального полку. Провчився два місяця-викликають до особіста. Так ось ОУНівець де ти ховаєшся? Зірвали погони і доставили в Миколаїв в тюрму. Там цілодобово недавали спати. Що підписував - не пам’ятаю, бо був знесилений. Присудили 10 років таборів.
Я потрапив у Казахстан у місто Джезказган. Там були рудники по видобутку свинцевої руди дуже великої концентрації. Возили її за 230 км. машинами, які ламалися. Я потрапив на ремонт тих машин, і це мене врятувало від шахти.В таборі нас було 10 тисяч чоловік. Зранку вели на роботу, ввечері приводили, після вечері замикали у бараках.Дозволялось писати два листи на рік. Помер Сталін. По ГУЛАГу прокотилася хвиля страйків. У 1954 році у третьому відділенні табору Кінгір сталося повстання в’язнів, яке продовжувалося 40 днів і було жорстоко придушене.
У нашому баракі оголосили, що завтра на роботу не виходимо.Діяв страйковий комітет, в якому в основному були українці. Він висунув вимоги до адміністрації. До нашого табору підігнали танки.Комітет, щоб уникнути долі Кінгіра, де людей душили танками, припинив страйк. До нас прибули заступник міністра внутрішніх справ СРСР і заступник Генерального прокурора СРСР.Після того режим дещо пом’якшав. У мене термін ув’язнення закінчився у 1954 році й мене етапом відправили на заслання у місто Кустанай, де я пробув два роки і вже звідти був звільнений по Указу.
Приїхав я у Миколаїв, влаштувався на ЮТЗ, де і пропрацював до пенсії. Незалежність України зустрів з радістю і з болем за тих моїх побратимів, які загинули у боротьбі за неї проти фашистів.
Микола Порфирович кавалер ордена «За мужність» 3 ступеня, персональний стипендіат Президента України і Фонду Солженіцина
На сервісі https://kolobus.com.ua/ можна здійснити безкоштовне бронювання білету з оплатою при посадці і самостійно поїхати вивчати Європу. Це безпечно, адже вони контролюють усі етапи: від створення бронювання до моменту посадки в автобус. Після оформлення квитка з вами звʼяжеться менеджер, щоб підтвердити замовлення.
Згідно
Правиладміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.
