Пишаюся своїм дідом-фронтовиком, Петровим Петром Федоровичем, (помер на 63-у році свого життя від отриманих на війні ран...) та мільйонами наших солдат і офіцерів.
Слава Переможцям!
Шановні баштанчани та жителі Новобузького і Казанківського районів!
У кожного з нас бували в житті моменти, коли потрібно було приймати рішення, до якого, м’яко кажучи, не «лежала душа»!
Отак і я, прочитавши в нашій районці «Голос Баштанщини» замітку-звернення про збір підписів до петиції Президенту України щодо капітального ремонту автодороги Н-11, прийняв таке рішення. Тобто підтримав вищезгадану петицію.
Хоча вважав і вважаю принизливим по суті для себе та й для всіх нас просити «керманичів» країни виконання їхніх же конституційних обов’язків! Простіше кажучи, щоб вони дбали про добробут І комфорт українських громадян. (А хто з нами не згоден – тому нехай в роті пір’я поросте!)*
Але згадавши скільки людей потерпає під час руху в напрямку (бо ж автодороги там просто не існує!) міста Кривий Ріг, я, «плюнувши» на власну гордість і амбіції, підписав дану петицію. До чого, абсолютно щиро, й закликаю жителів усіх трьох районів!
А ще прошу колег-блогерів звернутись до своїх прихильників з аналогічною пропозицією – можливо 25 000 людських підписів допоможуть зрушити вкрай потрібне, життєво важливе діло з «мертвої точки», на що я дуже-дуже сподіваюсь!
Дядя Льоня. Мусійович. Леронід Мусійович Кльосов.
Дванадцять років як не стало цього воістину світлого і мудрого чоловіка. І це, на моє глибоке переконання, велика була втрата для нашого міста та району!
Політрепресований, в’язень комуністичних таборів, людина складної, трагічної долі, але не зломлений і не озлоблений, він, як говориться «з нуля» створив Баштанський краєзнавчий музей, самотужки збираючи по всьому нашому району та й області для нього експонати. Леонід Мусійович вів листування та особисто їздив в московський, ленінградський (теперішній Санкт-Петербург) та інші державні архіви тодішнього Радянського Союзу, де відшукував документальні свідчення про заселення та розвиток нашого краю та міста. Зокрема з Санкт-Петербургу привіз офіційно завірені копії документів, які засвідчували той факт, що наша Баштанка заснована приблизно на сорок років раніше ніж місто Миколаїв! ...
Нелегкий, тривожний час переживає наша держава, а разом з нею й ми. Але є надія, що все наладиться і уладиться, як в державі так і в кожного особисто – бо ми того варті!
Бо ж ми любимо Україну (хоч, на жаль, і не всі!), любимо цю святу землю на якій живемо. Але любов до Батьківщини розпочинається з любові до тієї «маленької» батьківщини* де народився і виріс, де зустрів своє перше кохання і де зростають або вже зросли твої діти й онуки, а в декого й правнуки.
Та чи ж може бути ця любов повноцінною, якщо ти не цікавишся кожного дня, що відбувається на твоїй «маленькій» батьківщині? Чим живуть інші її громадяни – дорослі й малі? Якими здобутками й перемогами вона славиться серед тисяч і тисяч міст і містечок по всій нашій славній Україні та якими, врешті-решт, проблемами і негараздами вона переймається?!
Адже кожен народ, кожна нація у всьому сучасному, такому заглобалізованому світі, цінує передусім своє рідне, національне, а тому й неповторне! Навіть якщо оте «своє» гірше й слабше ніж у когось.
Бо ж воно – своє!
Тому я й наважився звернутись до всіх вас, шановних жителів нашого міста Та району, а передусім до творчих людей – музикантів, поетів, художників та поціновувачів мистецтва: «Давайте підтримаємо інформаційне джерело про життя-буття нашої маленької батьківщини – Баштанського району і підпишемся на цікавий, об’єктивний, пізнавальний та й просто людяний «Голос Баштанщини».
