В самісінькому центрі Баштанки, на впорядкованому «п’ятачку», де під розлогою софорою облаштоване місце відпочинку для перехожих, влаштували побоїще четверо молодиків. Чубили вони один одного не на жарт. З роз’юшених носів вже цебеніла кров. З гурту хлопців лунала добірна, як кажуть, чотириповерхова лайка. І це поруч із святими місцями – за кілька метрів стоїть освячений хрест, неподалік будується нова церква, височіє пам’ятник героям Баштанської республіки. Та хто ж нині гріха боїться? Не боялися його й ті, хто, як виставу, спостерігав ту ганебну сцену: таксисти, автівки яких вишикувалися біля магазину АТБ, чимало пасажирів, які сиділи на лавках, зупинялися й перехожі. Та ніхто не поспішав розборонити розбишак, які вже гамселили ногами повалену на землю жертву. Звивалося під носаками худеньке юначе тіло, закривавленими руками він прикривав обличчя і важкий стогін виривався з-під тих рук. Це ж чиясь дитина! Дивилися на все те побоїще десятки пар очей. Невже ми й справді зачерствіли, збайдужіли і живемо за принципом «моя хата скраю»?...
