До редакції «Голосу Баштанщини» звернулася постійна читачка газети Ганна Котляр та розповіла, що віднедавна (переїхала з Новопавлівки до Баштанки) проживає по вул. 1 Травня. Разом з жителями цієї вулиці надіслала до міської ради звернення, котре підписали понад 50 чоловік, щодо ремонту дороги по вул. 1 Травня, особливо ділянки, що неподалік дитячого майданчика та магазину продовольчих товарів. Відповідь міської ради просила надрукувати у газеті, адже там розповідається про процедуру визначення першочерговості ремонту доріг у Баштанській громаді, і, звичайно, щоб усі, у тому числі депутати, могли пересвідчитися: дорогу потрібно ремонтувати.
Цього тижня до редакції районної газети завітав голова «Центральної спілки рибалок Баштанщини» Володимир Сіпович та розповів, що хоч нині зима, але питання про екологічний стан Центрального ставка є актуальним, крім того, і досі не завершене будівництво дамби-переїзду.
– Ми, учасники Спілки, чекаємо на дієві кроки від місцевої та обласної влад, адже у самісінькому центрі Баштанки може статися екологічна (якщо ставок і далі буде забруднюватися каналізаційними стоками) або техногенна (руйнування дамби, адже будівництво й досі не завершене) катастрофа, – розповідає В. Сіпович. – У минулому році ми інформували про ці проблеми Миколаївську обласну раду та отримали відповідь. Пропоную читачам ознайомитися зі змістом листування.
В поліклініці райлікарні у першій
половині дня завжди багатолюдно. На другому поверсі під кожним
терапевтичним кабінетом чималі черги. Стиха перемовляються хворі,
здебільшого розповідаючи про свої хвороби.
По коридору ведуть тяжкохворого.
Старенький дідусь дуже важко дихає, сили покинули його і він безпомічно
повис на руках чоловіка і жінки, які буквально волочать його до дверей
одного з кабінетів. – Ми вже були тут на прийомі.
Направили на консультацію невропатолога і лікарка сказала, щоб заходили
без черги, – намагаються пояснити вони.
В самісінькому центрі Баштанки, на
впорядкованому «п’ятачку», де під розлогою софорою облаштоване місце
відпочинку для перехожих, влаштували побоїще четверо молодиків. Чубили
вони один одного не на жарт. З роз’юшених носів вже цебеніла кров. З
гурту хлопців лунала добірна, як кажуть, чотириповерхова лайка. І це
поруч із святими місцями – за кілька метрів стоїть освячений хрест,
неподалік будується нова церква, височіє пам’ятник героям Баштанської
республіки. Та хто ж нині гріха боїться?
Біля
одного з овочевих прилавків на ринку йде жвава торгівля. Продавець
привітно спілкується з покупцями, вихваляє свій товар і вправно
відважує картоплю, яблука, моркву. Інший покупець розпитує, що, почім.
– Хвилиночку, ось розрахуюся і все вам поясню, – люб’язно відповідає продавець і раптом німіє від несподіванки. – Я не
понял! – підходить до неї молодик. – що це за робота, люди стоять, а ти
повертаєшся, як корова. Тепер я розумію, чому товар залежується. За що
я тобі гроші плачу?
Зачекайте, літа,
На хрещатій дорозі.
Ще надворі не осінь,
А в душі ще весна.
Шкільні роки – то найкраща пора в житті кожної
людини. Дуже добре це розумієш з роками. В цьому переконалися ми,
випускники Баштанської середньої школи далекого 1958 року.
Зараз вже й школи там немає, а у її приміщенні
знаходиться навчально-виробничий комбінат. Але ми, колишні учні, дуже
добре пам’ятаємо і рідну школу, і уроки, і дорогих нам вчителів, хоча й
минуло з того часу цілих півстоліття.
За 50 років ми жодного разу не зустрічалися, тому
дуже нелегко було впізнати тих однокласників, які давно живуть за
межами Баштанки. Робили це майже інтуїтивно, тож і сміялися, і плакали
при зустрічі від численних «Хто ти?». До глибини душі були розчулені.
Справді, з ніжних і скромних та худеньких Люсів, Марусь, Олів і Аллів
дівчатка перетворилися у серйозних поважних дам. А високі незграбні
Георгії і Толі стали мужніми, солідними чоловіками.
На випускному в нас не було ні святкових випускних
суконь, ні модних костюмів з галстуками, не було й накритих столів. Ми
всі були одягнені у шкільні форми, а дехто й цього не мав, як і не мали
у що взутися. Просто був танцювальний вечір – прощання зі школою, на
якому грав на баяні наш однокласник Володимир Рижик, який, до речі, згодом став директором музично
8 жовтня 2007 року профспілковому
комітету підприємців Баштанського ринку «Експрес» спільно з керівництвом
районної громадської організації «Народна самооборона» вдалось відстояти свої
права в господарському суді Миколаївської області щодо незаконного підвищення міською
радою ставки ринкового збору (встановлено 18 липня 2007 року на рівні 2 грн. 55
коп. і є найвищою в Україні. Навіть у Києві, столиці України, вона складає 2
грн. 50 коп.)
З цього приводу автором сайту
було проведено зустріч з керівником районної «Народної самооборони» Олегом
Анатолійовичем Сидорикою.
============
До речі, профспілка підприємців ринку «Експрес» була
створена за допомогою Олега Сидорики, адже саме після прийняття міською радою
горезвісного рішення підприємці ринку звернулись до нього, як до керівника
«Народної самооборони» з проханням допомогти захистити їхні права.
Ветеранська організація
Баштанської міської ради нараховує у своїх лавах майже тритисячі чоловік: ветеранів війни – 506 чол. з
них 10 інвалідів Великої Вітчизняної і стільки ж учасників бойових дій,
солдатських вдів у нашому місті – 86, ветеранів праці – 2100, ветеранів
військової служби – 7, правоохоронних органів – 16, дітей війни більше 2600
чол. Вони делегували своїх найактивніших представників на звітно-виборну
конференцію, яка відбулася нещодавно вміській раді.
До міської ветеранської організації
входять чотири первинні, які діють при Баштанській райспоживспілці, СТОВ
«Відродження», в районі «Агропромтехніки» та центральної райлікарні.Їх очолюють В. Г. Ситник, О. Х. Пришедько, Г.
І. Генералова таЛ. І.
Парафіло.
Стаття, опублікована в районній газеті «Голос
Баштанщини»
Шановна
редакціє! Ми, фермери, одноосібники, домогосподарки, приватні підприємці,
прості сільські люди, які на Ярмарковій площі в Баштанці продаємо свою
продукцію – зерно, овочі, м’ясо, останню курку, щоб прогодувати свою сім’ю (є,
на жаль, й такі), звертаємось через газету до міської влади.
