Головна сторінка
Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Пн, 18.11.2019, 22:00

Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка Сайт Баштанського району. Баштанський район, Баштанська республіка - наша історія. Найкраще місто - Баштанка

Вітаю Вас, Подорожній | RSS

РеєстраціяВхід

 
Головна сторінка
Меню сайту

Категорії  СТАТтЕЙ

Міська влада, установи
Баштанська міська рада
Доступ до публічної інформації
Громада
Славимось людьми
Освіта, к-ра, мед., спорт
КП "Міськводоканал"
БДЮТ
ПТУ №9
Музична школа
Баштанська гімназія
Баштанська ЗОШ №1
Баштанська ЗОШ №2
Дитсадок "Ягідка"
Дитсадок "Чебурашка"
Місто: цікаво-корисно
 
Форма входу

Зверніть увагу!
Сьогодні відвідували сайт:

 
Баштанка рекламна
загрузка...
 
Головна » Статті » БАШТАНСЬКА міськрада » Славимось людьми

В категорії матеріалів: 19
Показано матеріалів: 1-15
Сторінки: 1 2 »

Сортувати за: Даті · Назві · Коментарям · Переглядам
    Ювілей    постукав    у двері   директора   Баштанського районного історико-краєзнавчого музею  Олени  Олександрівни     Скидан,     який вона  зустрічає  у  повному  розквіті  творчих  сил і  жіночої  краси.  Ніхто  й не  скаже,  що  ця  чарівна жінка  досягла  життєвого повноліття. Незважаючи  на  випробування,  які часто підкидало їй життя, доля виявилася щедрою до  Олени  Олександрівни,  надавши  можливість займатися     улюбленою справою.
    Ми,    колеги,  знаємо  і цінуємо  її, як цілеспрямовану,  працелюбну,  творчу, ініціативну, компетентну людину, гарну жінку.
    Секрет її майстерності – знання своєї справи.  Обіймаючи  посаду  директора  музею,  Олена  Олександрівна  добре  усвідомлює відповідальність  за свою    діяльність,    знаходиться  в  постійному  творчому  пошуку  та  вдосконаленні
...

   ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 13.10.2011

 
     Анатолій Миколайович Адамов – один з колишніх керівників Баштанського району, який сьогодні проживає в Баштанці. 31 серпня йому виповнюється 80 років.
    Людям старшого віку він запам`ятався педантичним, лаконічним, не особливо публічним, і як людина, яка має обмежене коло знайомих.
    Але для тих, хто працював з ним, А.М.Адамов був і залишається зразком принциповості, твердості духу і переконань, інтелігентності, високої культури мислення і звичайної людської порядності. Ці якості збереглися у нього до цього часу і органічно переплітаються з непідробним оптимізмом і людяністю у спілкуванні.
    З 1975 по 1983 рік Анатолій Миколайович Адамов був першим секретарем Баштанського райкому Компартії України. Чим були знамениті ті часи і як вони вплинули на подальший розвиток району?
    З цього запитання розпочалася наша зустріч,яка відбулася напередодні 80- річного ювілею.
    Взагалі я в Баштанці з 1970 року, сказав Анатолій Миколайович. А до цього було навчання в сільськогосподарському технікумі міста Вознесенська, звідки я родом, далі – робота на посаді агронома колгоспу імені Богдана Хмельницького в Дніпропетровській області, заступника голови колгоспу «Прогрес» в місті Вознесенськ. В 1957 році закінчив Одеський сільськогосподарський інститут, а в1967- му Вищу партійну школу при ЦК Компартії   України (м.Київ).
     В Баштанку перейшов працювати секретарем райкому партії в 1970 році з посади заворга Березанського райкому Компартії України. А на посаду першого   секретаря Баштанського райкому Компартії України був обраний в листопаді 1975 року.
    Перш за все, згадує Анатолій Миколайович,тоді треба було зберегти і продовжити все раніше досягнуте моїм попередником...
   ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: Олександр Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 26.08.2011

 
BR
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: Людмила | 12.07.2011

 
    Тридцятого  березня своє 90- річчя відзначає житель Баштанки Іван Кузьмович  Сімак,  в минулому вчитель фізкультури, який присвятив більше тридцяти літ фізичному вихованню школярів.
    До речі, він єдиний з чоловіків райцентру, який досягнув 90-літнього віку в цьому році. Цьому сприяло те, що Іван Кузьмович ніколи не палив цигарок, не зловживав спиртним, займався спортом, одним словом, дорожив здоров`ям з юних літ.
    Чимало поколінь людей  в Баштанці пам`ятають Івана Кузьмовича, як активного спортсмена, кандидата в майстри спорту, завзятого шахіста, учасника художньої самодіяльності, самодіяльного художника, мисливця  і рибалку і просто як енергійну, життєрадісну людину.
    А ще він кілька років був народним засідателем у районному судді і громадським помічником прокурора району.  Тричі І.С.Сімак обирався депутатом міської ради. Він і зараз в душі вважає себе набагато молодшим своїх літ.  
    Народився Іван Кузьмович Сімак в с.Єгоровка Волновахського району Донецької області в шахтарській сім`ї.
    В Баштанський район прибув перед початком війни.
    До лав діючої армії був призваний в1944 році, але воювати довелось всього лише кілька тижнів, після поранення і лікування в госпіталі повернувся в с. Новоіванівку, де проживав під час війни.
    Спершу працював фінансовим інспектором, а в п’ятдесятих роках після закінчення Миколаївського педагогічного училища викладав фізкультуру в Баштанській середній школі.
    Так склалось життя у Івана Кузьмича, що вже багато років живе сам, з найближчих родичів залишився один племінник. Але його постійно відвідують знайомі, колишні спортсмени і учні, багато з яких вже давно на пенсії.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: Олександр Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 30.03.2011

 
Любов Яківна Корольова    Самобутній фольклорний ансамбль «Бабусина пісня»,до складу якого входять закохані в народну творчість бабусі, продовжує радувати жителів райцентру своїм неповторним виконанням пісень старовини.
    Однією з активних учасниць ансамблю є Любов Яківна Корольова, яка в минулому все своє трудове життя працювала закрійницею районного комбінату побутового обслуговування. 12 січня  Любов Яківна відзначає  свій день народження.
    Її дитинство  пройшло в нелегкі воєнні і повоєнні роки. Наша сім`я,розповідає Любов Яківна, проживала тоді по вулиці Горького. Батько,Яків Юхимович, до війни працював в редакції райгазети, мати, Віра Максимівна - складачкою  друкарні. Саме від неї успадкувала Любов Яківна любов до народної пісні і чудовий голос,який зберігся до сьогоднішніх днів. Серед багатьох знімків у сімейному альбомі є кілька весільних фото, на яких Віра Максимівна виконує пісні з бубном в руках. Вона була постійною заспівувачкою на сімейних і вуличних святах.
    Любові Яківні йшов четвертий рік, коли розпочалась війна. Про це їй і двом сестрам  повідомила мати ,розбудивши червневим світанком. Пам`ятає вона окремі фрагменти військових дій, нелегкі часи окупації. В післявоєнні роки...
   ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: О. Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 09.01.2011

 
Ветеран війни Володимир Єгоров    На сьогоднішній день з п`яти тисяч учасників бойових дій у нашому районі залишилося в живих 65 чоловік.
    З одним із них, Володимиром  Олександровичем Єгоровим, ми зустрілись холодного  грудневого дня, коли господар випікав хліб у своєму будинку по вулиці імені Карла Маркса. Десять років тому хліб випікала його покійна дружина,  а зараз це робить сам господар. І,  як було видно, виконує він цю кулінарну операцію з задоволенням для себе і для малого внука. Запитую, чи такий хліб довелось йому їсти у 1933 році.
    Справжнього хліба ми в той голодний рік майже не бачили, відповідав співрозмовник. Мені тоді було дев`ять років, наша сім`я проживала в селі Явкино. Весною мати посадила мене і сестру на поїзд і відправила до тітки в Миколаїв. До міських родичів тоді направляли своїх дітей чимало селянських родин, знаючи, що в місті їм хоч чим - небудь  допоможуть з харчуванням . Сестра матері влаштувала нас  до дитячого притулку. Там ми пробули до початку осені, а потім нас з іншими дітьми з Баштанського району посадили на поїзд і звеліли зійти на станції Явкино. Звідти по селах розвозили підводами.
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: О. Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 15.12.2010

 
долі людські, сивина відлічує роки, Микола Ананійович Желєзний, ветеран, учасник бойових дій, ветеран війни    Микола Ананійович Желєзний  на своєму 83- літньому віку  пережив і бачив чимало. В райцентрі його знають, як учасника бойових дій в роки другої світової і як працелюбного комбайнера, який дванадцять років працював в Баштанській  МТС і встановив кілька рекордів по намолоту зерна під час жнив в 50-ті роки минулого століття. 
    …З далеких спогадів дитинства в його пам` яті навіки залишився холодний весняний день 1929 року, коли в їхню сім`ю прийшли місцеві «активісти».
    Проживали ми тоді в селі Зелений Яр, розповідає співрозмовник, батько був одним з тих, хто не поспішав вступати до колгоспу. Для роз`яснювальної роботи з цього приводу  завітали  представники «буксирної»  бригади Іван Мороз і Григорій Смола. Реквізували  для потреб  колгоспу все, починаючи від фотопортретів, що  висіли на стіні, до самовара, який забрали прямо зі столу.
    Побачили в дворі однорічного бичка і стали  його відв`язувати, щоб забрати з собою. Батько не витримав, ударив люшнею від ярма одного з незваних гостей. А наступного дня долю нашої сім`ї  вирішила «трійка»  ОДПУ. Батька заарештували, (він помер в тюрмі в 1938 році), а матір, мене і старшого брата Івана  виселили з нашого будинку. Нас прийняли до себе жити близькі родичі матері в селі Зелений Гай. Брат Іван помер в 1941 році , застудившись від довгого  перебування в підвалах, які в той час були обладнані  під бомбосховища. А я в шістнадцятирічному віці був вивезений до Німеччини.   
    Дорогою, на станції Перемишль нам разом з товаришем Павлом вдалося втекти. Через кілька тижнів блукань ми потрапили  на  окуповану територію Білорусії. Там нас прихистив  лісник  і в нього ми знаходились до звільнення Радянською Армією.
    В 1944 році сімнадцятирічний Микола Желєзний воював у складі 70-ї армії 2-го Українського фронту. Двічі  був поранений, востаннє контужений в боях на р. Одер. День Перемоги довелось зустріти водному з військових госпіталів Південного Уралу...
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 24.11.2010

 
    Григорий Федосеевич Трибрат на сегодняшний день единственный из оставшихся в живых  участников партизанского движения в Баштанке в годы Второй мировой войны. Его жизненный путь отмечен  многими боевыми и трудовыми наградами. 18 ноября нынешнего года Григорию Федосеевичу исполняется 85 лет.
    Несмотря на преклонный возраст, он продолжает принимать участие в поисковой деятельности   партизанского движения в районе, регулярно выступает в составе хора ветеранов войны и труда районного дома культуры, является активистом районной ветеранской организации, сотрудничает со средствами массовой информации района.
    Жизненный опыт, самодисциплина...
    ...


Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: А. Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 18.11.2010

 
Ровесница первой мировой    Жительнице Баштанки Анастасии Георгиевне Рудь 2 ноября исполнилось 96 лет. Кроме нее, в райцентре на конец года проживало две бабушки, которым по 99 лет, и одна 97 – летняя жительница. Но , наверное, никто из них не сможет так подробно рассказать о прошлой эпохе, как это сделала во время  нашей встречи  Анастасия Георгиевна.
    Она родилась через три месяца после начала первой мировой войны,  помнит нелегкие тридцатые годы, пережила период фашисткой оккупации, выстояла  время послевоенного восстановления, стойко переносила личные невзгоды и испытания  на своем веку.
    Родилась я в селе Привольное, рассказывает Анастасия Георгиевна, моя девичья  фамилия - Пегова. В семье, кроме меня, был еще младший брат Тимофей. Вскоре наша семья переехала в соседнее село Горожено...
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: А. Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 03.11.2010
Коментарів: 1

 
    Безліч дорогих серцю слів можна сказати про нашу маму Любов Олексіївну Рясик. Вона стоїть і дивиться на нас. її погляд м’який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом.
    Люба наша, рідненька! Вітаємо тебе з днем народження. Ти – наш ідеал. Ти – наша красуня. Ти народилася в найкращу пору літа, коли квітнуть квіти, гудуть бджоли, буяє красою природа. Бог створив тебе з кількох яскравих променів чарівних фарб зорі, задумливого смутку місяця, краси лебедя, притягальної сили магніту. Він наділив тебе красою, добротою, щирістю.
    Важко осмислити розумом надприродну силу материнської любові, яка тримає синівську долю та долю доньки в таких міцних обіймах, що, здається, через них немає доторку ніякому злу і кривді. Ти несеш у собі світло ніжності й чистоти.
Мама! В цьому слові, в цьому призначенні жінки природа втілила найвищий свій ідеал. Ти є Берегинею нашої родини. Ми пам’ятаємо свої дитячі роки.  Поспішаючи вранці до школи, часто забували поцілувати твої руки. Засипаючи ввечері, бачили над собою твої лагідні очі, забуваючи іноді сказати тим очам слова любові. Ми просимо вибачення в тебе за таку неуважність. Ми знаємо, ти нас пробачиш, бо ти ніколи не вимагаєш від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвуєш усім...
    ...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 20.07.2010

 
    Добрий, гарний, плідний ювілей зустрічає сьогодні творчий педагог, глибоко ерудований фахівець, працьовита і надзвичайно невтомна людина, новатор по натурі Любов Олексіївна Рясик  – учитель історії та правознавства Баштанської ЗОШ І-ІІІ ст. №2.
    Любов Олексіївна усе своє життя пов’язала з освітою, школою. А школа – це вічна молодість. Тому ми всі знаємо Любов Олексіївну завжди усміхненою жінкою, яка несе в собі заряд сили, бадьорості, бажання творити. І це не просто слова. Її учні неодноразові призери районних, обласних, всеукраїнських олімпіад з історії, правознавства. Вона автор декількох посібників з етики, громадянської освіти, берегиня краєзнавчого музею школи. А у 2010 році Любов Олексіївна брала участь в обласному конкурсі учительської майстерності «Учитель року-2010» і виборола почесне ІІ місце.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 20.07.2010

 
    Стверджували, що людина – творець свого щастя. Справжнє щастя – це, передусім, вміння любити життя і людей, це горде відчуття своєї вагомості. Але, мабуть, чи не найважливіше – це вміння віддавати всі сили, своє душевне тепло, полум’я свого серця служінню людям.
    А де ж таки криється коріння справжнього щастя? Відповідь на це питання я намагалася знайти, перебираючи кожен крок життя, кожну перегорнуту його сторінку, напередодні ювілею моєї сестри Любові Олексіївни Рясик, якій 6 липня виповнюється 55 років.
    Пройшовши довгий шлях життя, людина, мабуть, завжди пам’ятає його початок. Розпочала свій трудовий шлях Любов у 1972 році в своєму рідному селі Баратівка Новобузького району. Після закінчення школи працювала піонервожатою, вчителем історії в Баратівській середній школі, згодом у Баштанській вечірній школі. І ось уже більше 30 років викладає історію та правознавство у Баштанській ЗОШ №2, яка стала для неї рідною домівкою.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 20.07.2010

 
   З сімдесяти учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні, що проживають в Баштанському районі, Петро Пилипович Борисов один з найвідоміших у райцентрі.
    Війну він зустрів п'ятнадцятирічним підлітком у селі Рагозіно Орловської
області. Через кілька місяців по його рідному селу рухалися наступаючі німецькі війська. А після розгрому під Москвою це було вже не військо, а деморалізований, спантеличений натовп. Навесні 1943 року німці зігнали жителів сіл для будівництва оборонних споруд. У їх числі був і Петро Борисов. «Запам'яталася і важка фізична праця, - згадує Петро Борисович, - і ляпас, нанесений мені  німцем, який нас чатував, всього лише за те, що йому не сподобався мій непривітний погляд».
    З того часу він твердо вирішив будь-якою ціною піти воювати проти загарбників. Незабаром після визволення рідного села був призваний до лав діючої армії. Бойове хрещення отримав восени 1943 року в боях за визволення Києва. Там же, на правому березі Дніпра був поранений у голову, чотири місяці перебував у госпіталі, звідки вийшов з ампутованими лівим оком. Після лікування його комісували і направили працювати санітаром евакогоспіталя в місто Брянськ.
     «Поранених привозили з фронту ешелонами, - розповідає Петро Пилипович .- За добу на ношах доводилося переносити сотні людей. Одні дякували за надану допомогу, інші лаяли, вважаючи санітарів за симулянтів, які ухиляються від передової. Пригадую, як один з поранених обізвав мене «тиловим  щуром», а потім,  роздивившись, що в мене  лише одне око, довго вибачався».
Разом з наступаючими військами евакогоспіталь пройшов через Росію, Білорусію і закінчив свій шлях у Польщі, в місті Лодзь. Там довелося зустріти день перемоги.
   У Баштанці Петро Пилипович з 1968 року. Двадцять років працював бригадиром позавідомчої охорони. А після виходу на пенсію всією душею віддався участі в художній самодіяльності. Разом з іншими він є активним учасником народного хору ветеранів районного Будинку культури. Але найбільше запам'ятався Петро Пилипович глядацькій аудиторії як декламатор поетичних творів часів війни, зокрема поеми О. Твардовського «Василь Тьоркін», більшу частину якої він до цього часу знає напам'ять.
    Першого липня нинішнього року П.Ф. Борисову виповнюється 85 років. В числі перших з днем народження в цей день його привітають...
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: О. Басенко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 22.06.2010

 
    В роки незалежної України з’явилася нова формація людей – приватні підприємці, одноосібники, фермери. Якщо раніше свята справа по вирощуванню хліба покладалася на колективні сільгосппідприємства, то нині вони стали рідкістю, а державу та її народ годують нові сільгосптоваровиробники.
    Хто вони? На чому базується фундамент їхньої роботи? Як вони живуть і чим займаються? Наша розповідь про одного з них – фермера Новосергіївської сільської ради В. О. Совщака.

    Володимир Олексійович сам родом з Новосергіївки, звідси його коріння. Тут закінчив школу, звідси пішов у армію, а повернувшись, працював комсоргом у колгоспі ім. Енгельса. Проявляючи з дитинства любов до техніки, майбутню професію обрав саме цього профілю, закінчивши Мелітопольський інститут механізації. У рідному селі й долю знайшов свою.
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: Лідія Авраменко | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 08.09.2009

 
    Життєвий шлях Ганни Іванівни Тріско – це приклад служіння людям. Яку б справу їй не доручали, виконувала її з високим почуттям обов’язку й відповідальності. Інакше вона просто не могла.
     Народилася й виросла Ганна Іванівна в Баштанці. У школі вчилася добре, тому в педінститут вступила без проблем. Закінчила його перед самісіньким початком війни. З дипломом вчителя поверталася в рідну Баштанку. Та війна внесла свої корективи. Випускників педінституту відправили на фронт.
     Ганні не довелося воювати зі зброєю в руках. Вона була медсестрою, виносила з поля бою поранених бійців, рятувала їх від смерті у шпиталі, де працювала протягом трьох років.
     Коли в березні 1944 року прибула до Миколаєва, одержала призначення на посаду інспектора обласного відділу народної освіти. Та через два місяці її викликав перший секретар обкому партії І. М. Філіпов і повідомив про призначення її редактором баштанської районної газети «Під прапором Леніна».
Читати далі » прочитати
РОЗДІЛ: Славимось людьми || АВТОР: Валентина СВИРСА | ОПУБЛІКУВАВ: bashtanka | 26.03.2009

 
1-15 16-19

Згідно Правил адміністрація сайту не впливає на зміст публікацій і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють у коментарях та блогах.

 

           



Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz