"Дни человека - как трава; как цвет полевой, так он цветет." (Библия Псалом 102:15) Так проходить життя людини, так і пройшло життя хорошої людини Мєшкової Лідії Сергіївни. Це була людина від Бога, завжди з посмішкою на вустах, а в очах для нас завжди горів вогник теплого сонечка. ЇЇ дуже добре знали не тільки працівники управління сільського господарства де вона працювала, ай багато інших людей Баштанщини. Адже ніхто не здогадувався, що вона пише вірші, які до сьогодні ніхто не знає. Я впевнена, що багато хто захоче прочитати їх,це вірші її серця. МОЄ ЖИТТЯ. Побіліли мої скроні. Не той блиск уже в очах. Але юність та далека Часто сниться по ночах Як дівчам я босоногим В літнім бігала саду; А вже юність на порозі. І коханого я жду. Як роки спливають швидко. Ніби в річці тій вода Вже дружина я і мати. Та вже й бабушка, пора! В своїх дітях і онуках Буду жити далі я. Потім в них буде початок Не закінчиться життя.
ЛЕЛЕКИ. Летіли лелеки Від дому далеко. Знайти собі щастя і рай Летіли, летіли, Втомились і сіли В зеленім гаю край села. Сиділи журились, Що сильно втомились, А щастя і раю, Як в рідному краю Ніде не знайшли БО НЕМА. P.S. Далі буде.
