|
Життєвий шлях Ганни Іванівни Тріско – це приклад служіння людям. Яку б справу їй не доручали, виконувала її з високим почуттям обов’язку й відповідальності. Інакше вона просто не могла.
Народилася й виросла Ганна Іванівна в Баштанці. У школі вчилася добре, тому в педінститут вступила без проблем. Закінчила його перед самісіньким початком війни. З дипломом вчителя поверталася в рідну Баштанку. Та війна внесла свої корективи. Випускників педінституту відправили на фронт.
Ганні не довелося воювати зі зброєю в руках. Вона була медсестрою, виносила з поля бою поранених бійців, рятувала їх від смерті у шпиталі, де працювала протягом трьох років.
Коли в березні 1944 року прибула до Миколаєва, одержала призначення на посаду інспектора обласного відділу народної освіти. Та через два місяці її викликав перший секретар обкому партії І. М. Філіпов і повідомив про призначення її редактором баштанської районної газети «Під прапором Леніна».
– Але ж я не вмію! – щиро здивувалася дівчина. – Як робитиму те, про що не маю жодного уявлення?
– А хто ж тоді зможе, як не вчитель з вищою освітою? Справитеся, ми допоможемо, – твердо сказав секретар обкому.
Накази, як відомо, обговоренню не підлягають. А надто тоді, коли ще йшла війна.
Рідна Баштанка, яка 39 місяців була під окупацією ворога,зустріла Ганну згарищами й руїнами. Все було роз-грабоване, вивезене до Німеччини. Зруйновані були школа, лікарня, колгоспні майстерні. А в кожній хаті – горе. Та люди не занепали духом. Почалася відбудова народного господарства. В цих умовах газета набувала особливого значення, пробуджувала ентузіазм, підтримувала людей, закликала до наполегливої праці.
Починала практично з нуля. Для організації матеріалів редакції виділили конячину й бідарку. І розпочалася важка робота, бо працювати доводилося в екстремальних умовах: вдень об’їжджали господарства розбитими після війни дорогами, готували матеріали, а потім до ранку випускали газету. Набирали її вручну, при свічці чи гасовій лампі.
Перший післявоєнний номер газети вийшов у серпні 1944 року. Як члена партії, редактора, бюро райкому затвердило Ганну Іванівну ще й уповноваженою в господарствах Тарасівської, Новопавлівської та Новоіванівської сільських рад. Доводилося буквально розриватися між своєю основною роботою, партійними дорученнями й сім’єю. Але на долю ніколи не нарікала. Працювала, бо знала, що так треба.
Поступово випуск районки налагодився, в редакцію й друкарню прийшли нові кадри, яких тут же навчали непростому ремеслу. І Ганна Тріско попросилася в школу, хотіла працювати з дітьми. Її призначили в Баштанську середню школу. Спочатку викладала хімію й біологію. А потім сумлінного й відповідального вчителя призначили заступником директора з навчально-виховної роботи.
Завучем вона працювала в школі до пенсії і ще не один рік після. З вдячністю згадує директорів, з якими довелося працювати в ті роки – М. Я. Корольова, С. М. Марковського, Е. Г. Бабич, І. А. Кобилінського та інших, колег-вчителів – Т. С. Лелеко, В. Н. Німковську, Н. С. Зайву, З. К. Чигрин, В. Ю. Мельника, В. А. Турченяка, Л. К. Бойченка, Л. І. Ткачову, В. Г. Корольову, яких уже немає в живих, Н. І. Щербак, Н. М. Балдук, М. В. Василенко, В. І. Ба-біченка, Н. С. Герасимович та інших, з якими працювала в школі не один рік.
З Миколою Яковичем Корольовим, який пізніше очолив ПТУ-9, Ганна Іванівна кілька років працювала завучем училища, будучи вже на пенсії. Маючи неспокійний характер, велику працездатність, високу відповідальність за доручену справу, вона завжди була у вирі громадського життя. Тому ветерани війни і праці району обрали її головою районної ветеранської організації, яку вона очолювала протягом 12 років і віддавалася цій роботі сповна.
Г. І. Тріско об’їздила всі сільські ради, налагодила роботу первинних ветеранських організацій, постійно відвідувала хворих ветеранів на дому. Працювала з керівниками підприємств, господарств, організацій по забезпеченню ветеранів війни і праці продовольчими пайками, піклувалася про те, аби жоден з них не був забутий і позбавлений уваги.
Голова ветеранської організації проводила велику роботу серед ветеранів Великої Вітчизняної війни по збору спогадів про їх бойовий шлях. Бо щороку все менше залишається свідків тієї кривавої війни. За їх свідченнями Ганна Іванівна створила альбом, який зберігається в районному краєзнавчому музеї. Вона була постійним організатором і учасником естафет пам’яті, що проводилися в районі, вела активну військово-патріотичну роботу серед молоді. З нею рахувалося керівництво району.
За сумлінну роботу Ганна Іванівна Тріско має чимало почесних грамот, подяк та відзнак обласної ветеранської організації, обласної та районної держадміністрацій та ін.
Свій пост вона передала в 2003 році Лідії Василівні Андреєвій, яку було обрано головою ветеранської орга-нізації, і фактично у 84 роки пішла на заслужений відпочинок. Ганна Іванівна – почесний голова районної ветеранської організації. Поки були сили, вона постійно ходила на пленуми, засідання ради. Заходить інколи й нині до ветеранської організації, цікавиться справами.
26 березня Ганні Іванівні Тріско виповнюється 90 років. Мабуть, так розпорядилася доля, наділивши її довгим віком. Давно вже немає в живих чоловіка Андрія Івановича, який помер після тривалої хвороби. Схоронила вже й єдиного сина Юрія – талановитого хірурга, який все життя працював у районній лікарні й про якого з вдячністю згадують багато жителів району. Ганна Іванівна доживає віку з невісткою Людмилою, онукою Іриною та 9-річним правнуком Юрком.
Ця жінка лишила помітний слід у житті нашого міста, району, бо звикла жити громадськими турботами заради людей. І з погляду вічності життя це прожите недаремно. Тож нехай і надалі буде прихильною до неї доля, а в сім’ї хай панує злагода, добро й достаток і янголи охороняють від бід і хвороб.
Валентина СВИРСА.
Джерело публікації:
районна газета "Голос Баштанщини" |
