З великою радістю і хвилюванням у серці хочу привітати жителів Баштанки
із значною історичною датою – 65-ою річницею визволення міста від
німецько-фашистських загарбників. Пам’ятайте цей день – 9 березня 1944
року. Саме тоді солдати Червоної Армії, в числі яких був і я, визволили
ваше місто від ворога. Я й сьогодні пам’ятаю ту весну й кровопролитні
бої не на життя, а на смерть.
Весною 1944 року наша армія, розвиваючи успішний наступ на 3
Українському фронті, визволяла міста і села Миколаївщини від окупантів.
Я був командиром розрахунку протитанкової зброї 86 окремого
гвардійського протитанкового ордена Олександра Невського дивізіону і
брав безпосередню участь у цих історичних боях. Відступаючи, ворог
чинив жорстокий опір, залишаючи після себе спалену й зриту вибухами
землю. Горіли будинки, школи, лікарні. Тільки в Баштанці німці спалили
більше 70 хат.
8 березня, прорвавши оборону ворога, наші війська вступили в Новий Буг.
В цей час 10 дивізія кінно-механізованого корпусу генерала Плієва, яку
підтримував вогнем наш 86 дивізіон, вступила у бій за визволення
Баштанки. Артилеристи вели прицільний вогонь по вогневих точках
противника прямою наводкою. Бої йшли за кожну вулицю, за кожен
будинок. Весна в тому році була дуже волога. Дрібна мряка змінювалась
густими туманами, через які важко було розпізнавати бойові точки
ворога. Дороги розвезло. Транспорт з продовольством і боєприпасами
відставав, однак це не зупиняло наступальний порив наших військ.
Древня істина гласить: людина не може жити, не
приносячи нікому добра. І добре, коли вона сама розуміє своє
призначення в суспільстві, бо тоді здатна завдяки своїй самовідданій
праці та життєвому оптимізму робити світ кращим.
Більше 37 років життя присвятила творчій роботі Світлана Василівна
Плужник – людина, безмежно віддана культурі . 14 років з них вона
очолює районний Будинок культури. Свою трудову біографію Світлана
почала з 16 років, коли її, юну й недосвідчену, призначили начальником
Червоноволодимирівського відділення зв’язку Новоодеського району,
звідки вона родом. Потім вона працювала швачкою на галантерейній
фабриці в Миколаєві. Працювала сумлінно, на совість, дівчину часто
ставили за приклад іншим, заохочували.
Нелегке, але цікаве життя за плечима жительки Баштанки Олександри Кіндратівни Пляки. Їй є що згадати й розповісти нащадкам. Озираючись на пройдений життєвий шлях довжиною в 90 років, вона з впевненістю говорить, що прожила життя гідно, бо завжди була чесною, порядною, відповідальною. Олександра Кіндратівна – корінна жителька Баштанки. Вона була свідком багатьох історичних подій, що відбувалися на Баштанщині.
- Літа мої на другу сотню повертають, - підсумовує нашу розмову Василина Сергіївна. - Я дякую Богу не за те, що дав мені такий довгий вік при доброму здоров'ї, що на своєму шляху я ніколи не втрачала людської гідності. А за те, що доживаю віка у своїй хаті, що не забувають мене донька, внуки, сусіди, родичі, знайомі. Все, що треба для життя, я маю.
