|
З великою радістю і хвилюванням у серці хочу привітати жителів Баштанки із значною історичною датою – 65-ою річницею визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Пам’ятайте цей день – 9 березня 1944 року. Саме тоді солдати Червоної Армії, в числі яких був і я, визволили ваше місто від ворога. Я й сьогодні пам’ятаю ту весну й кровопролитні бої не на життя, а на смерть.
Весною 1944 року наша армія, розвиваючи успішний наступ на 3 Українському фронті, визволяла міста і села Миколаївщини від окупантів. Я був командиром розрахунку протитанкової зброї 86 окремого гвардійського протитанкового ордена Олександра Невського дивізіону і брав безпосередню участь у цих історичних боях. Відступаючи, ворог чинив жорстокий опір, залишаючи після себе спалену й зриту вибухами землю. Горіли будинки, школи, лікарні. Тільки в Баштанці німці спалили більше 70 хат.
8 березня, прорвавши оборону ворога, наші війська вступили в Новий Буг. В цей час 10 дивізія кінно-механізованого корпусу генерала Плієва, яку підтримував вогнем наш 86 дивізіон, вступила у бій за визволення Баштанки. Артилеристи вели прицільний вогонь по вогневих точках противника прямою наводкою. Бої йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Весна в тому році була дуже волога. Дрібна мряка змінювалась густими туманами, через які важко було розпізнавати бойові точки ворога. Дороги розвезло. Транспорт з продовольством і боєприпасами відставав, однак це не зупиняло наступальний порив наших військ.
У вуличних боях за Баштанку великих втрат зазнали і фашисти, й наші як в техніці, так і в живій силі. І на вулицях, і на полях за селом лежали сотні трупів гітлерівських солдат. Ми захопили чимало німецької зброї й машин. Коли наші війська зайняли Баштанську МТС, з якої німці не встигли вивезти артилерійську зброю й боєприпаси, солдати, швидко освоївши ворожу техніку, відкрили вогонь по фашистах, приказуючи: «Вашими снарядами – по ваших головах!».
Багато наших солдат і офіцерів загинули в боях за Баштанку. Тільки в моєму розрахунку з 9 чоловік особового складу в строю лишилося п’ятеро. Поріділі підрозділи після боїв за Баштанку були залишені для поповнення живою силою і бойовою технікою. В їх числі лишився й 86 гвардійський дивізіон. Наш розрахунок було встановлено на околиці вулиці Калініна охороняти дорогу, що вела на станцію Явкине. Ми перебивалися залишками сухого пайка без гарячої їжі, бо транспорт з продовольством застряг у бездоріжжі. Жителі Баштанки по можливості підгодовували нас чим могли із своїх бідних запасів.
У ті дні активними нашими годувальниками були сестри Каганець – Віра, Галя, Рая та чорноока Люба, яка після війни стала моєю дружиною. Троє їх братів воювали з початку війни. Двоє з них загинуло, а третій – Олексій Каганець прийшов з фронту без обох ніг.
Після поповнення людьми й технікою нашого дивізіону я пішов далі добивати гітлерівців, а Люба Каганець залишилась відновлювати свою Баштанку. Спочатку вона працювала в МТС помічником комбайнера. У березні 1945 була обрана депутатом Баштанської сіль-ської ради і її секретарем. Ми листувалися, освідчувалися в коханні, вона обіцяла чекати мене з фронту.
9 травня 1945 року я написав своїй Любі листа і рядки з власного вірша:
На земле настал
великий день,
Когда впервые
замолчали пушки,
Когда встречал
победу весь народ
И в городах,
и в малых деревушках.
И как я выжил,
будем знать
Только мы с тобой.
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.
Народившись у Східному Сибіру в Бурятії, після демобілізації з армії я повернувся в Баштанку, де мене чекала чорноока українська дівчина Любочка Каганець. А 9 квітня 1947 року ми зареєстрували свій шлюб в Баштанській сільській раді. В Баштанці розпочалася моя трудова діяльність в районному фінвідділі. Я був одним із свідків того тяжкого періоду, коли почалось відновлення зруйнованого народного господарства після війни. За час окупації німці вивезли весь машинно-тракторний парк МТС для переплавки його на військову техніку. Було знищено все сільськогосподарське знаряддя в колгоспах, вивезена худоба. Але баштанці не схилили голови і не опустили рук. Окупація не знищила у них ентузіазм. Розуміючи, що поодинці неможливо було відновити зруйноване господарство, стали організовувати невеликі колгоспи. На допомогу цим колгоспам з не окупованих областей баштанцям була надана допомога. В перший рік після окупації було виділено 145 корів, 217 свиней, 400 овець. МТС одержала кілька відремонтованих тракторів і комбайнів. Запрацювала райлікарня, школи. У 1948 році на один трактор вже було вироблено 820 га ріллі.
Нам все це давалось нелегко, але люди розуміли, що ніхто, крім нас, цього не зробить. Протягом 1955-1968 рр. тільки в колгоспі «Комуніст» було збудовано 9 корівників, 2 свинарники, на фермі утримувалось 3657 голів ВРХ, в кожному дворі була корова. Ось такими темпами розвивалось господарство Баштанки.
Щороку 9 березня, в день визволення Баштанки я відкриваю свій старий альбом з пожовклими від часу фотокартками, згадуючи ті суворі дні війни і своїх бойових товаришів. Одна з фотографій бійців нашого 86 дивізіону знаходиться і в Баштанському краєзнавчому музеї. На ній – кавалери трьох орденів Слави узбек Хусаїн Ісманов, росіянин Петя Коршунов, циган Роман Ахмілєєв, мордвин Діма Забаров. Є там і моя фотокартка. Я ніколи не забуду своїх бойових побратимів, як не забуду свою кохану Любочку Каганець, якої, на жаль, вже немає зі мною. Згадуючи ті буремні роки, ніби повертаюся у свою нелегку молодість і анітрохи не шкодую, що життя прожив саме так. Мені є що згадати, є чим пишатися.
Іван ГАСЬКОВ,
учасник визволення Баштанки, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи.
м. Миколаїв.
Джерело публікації:
районна газета "Голос Баштанщини" |
