Фізичний біль не йде ні в яке порівняння з болем душевним, який розриває зсередини і залишається незагойною раною на роки, а то й на все життя. Біль, який вихлюпнувся з чаші горя і терпіння Вікторії Олійник, спонукав мене написати цей вірш. Дуже вражають сила волі, щира любов і витримка цієї тендітної жінки, яка не змирилася і не вважає себе вдовою, як хтось із знайомих так її назвав. Вікторія переконана, що в її серці завжди житиме палка любов до свого милого, і вона ніколи не згасне. А тому ця мужня жінка переконана, що постійно пам’ятатиме і відчуватиме
свого коханого поряд, що в душі її чоловік, котрий віддав своє життя, захищаючи Вітчизну, житиме вічно! Ось саме тому вона не хоче, щоб її називали вдовою...
Вічна пам`ять загиблим героям і щирі співчуття нашим матерям, дружинам, сестрам, дочкам...
Час не лікує, а лише вчить, як жити далі з цією ношею!
