|
В категорії матеріалів: 25 Показано матеріалів: 1-15 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
«За час цієї війни мені довелося опанувати багато військових спеціальностей: головний сержант взводу розвідувальної десантної роти, розвідник, гранатометник, сапер розвідувальної роти, мінер, бойовий медик... Кожна з цих ролей вимагала максимальної віддачі, але саме саперна справа та мінування в розвідці – це особливий іспит для психіки та професіоналізму.
Коли ти морпіх чи десантник у розвідці, ти знаєш: сапер-розвідник йде першим. У суцільній темряві, в сірій зоні, під постійним ризиком обстрілу — ти сантиметр за сантиметром вичищаєш проходи для своїх штурмових груп або мінуєш шляхи висування ворога. Тут працюють лише залізні нерви, ювелірна точність та абсолютна безпомилковість. Помилка вартує життя — твого або твоїх побратимів, які йдуть за тобою...»
|
Одними з найбільш пам'ятних для нього стали перші бої на Миколаївщині — поблизу Снігурівки та Баштанки. Він згадує, як українські військові зустрічали ворожу техніку на підступах до Баштанки. Кількість техніки була настільки великою, що навіть під час спостереження її важко було одразу оцінити.
«Під Снігурівкою, біля самої Баштанки, ми зустрічали їх перед блокпостом. Стояли біля газової роздатки, лівіше від міста. Пам'ятаю, заїжджала техніка ворога. Ми нарахували дуже там велику кількість їх – 40–50. Я ще говорив, що дуже велика кількість техніки. А мені кажуть: “Плюс. Рахувати не потрібно і повертайтесь на базу».
|
Кажуть, сталь гартується у вогні. Але історія цієї жінки доводить: справжній людський стрижень гартується любов’ю до рідної землі та вірністю присязі. У циклі «Свої на війні» – розповідь про Яну Суховій, зв’язкову, чия воля виявилася міцнішою за залізо маріупольських заводів.
|
Олександр Коновалов – легендарний бойовий медик 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова, що у складі 30-го корпусу морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, чий військовий шлях став прикладом неймовірної стійкості, професіоналізму та відваги. Історія цього мужнього сина села Троїцько-Сафонове – це історія про порятунок життів під шквальним вогнем і заслужене визнання на найвищому державному рівні.
|
«Бути бойовим медиком – це велика відповідальність, адже від тебе залежить життя наших героїв. Це важко, страшно, іноді здається, що неможливо, але шляху назад немає… Кожен, хто носить форму, вартий поваги та розуміння того, що вони віддають «своє» зараз за наше «завтра».
У цих словах – мудрість і загартованість досвідченого воїна. Важко повірити, але вони належать зовсім молодій дівчині, чия юність розквітла під спалахами війни.
|
Справжнє щастя не має розкладу – воно приходить тоді, коли душі готові його прийняти. Сергій Вовченко, житель села Новоданилівка Казанківської громади, зустрів свою кохану Світлану вже у зрілому віці. За плечима в обох уже був досвід невдалого шлюбу, розчарувань і життєвих іспитів. Але доля подарувала їм одне одного, наче тиху гавань перед великою бурею.
|
Колись його будні, як і в багатьох казанківців, були сповнені звичних людських турбот: затишок власної оселі, виховання дітей, мирна праця на рідній землі та плани на майбутнє. Проте коли над Україною нависла загроза, Вадим Георгійович Парнак без вагань змінив звичне життя на суворі будні військової служби, ставши щитом для своєї родини, своєї малої батьківщини та всієї суверенної держави.
|
На її шевроні гордо виблискує емблема 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ, а в очах – невимовний спокій людини, яка щодня зазирає у вічі смерті й перемагає її. Молодший сержант Аліна Юріївна Пуга народилася 23 липня 1999 року у невеликому селі Дмитро-Білівка на Казанківщині, а зростала і закінчувала школу №4 у селищі Казанка. Тоді ніхто й подумати не міг, що ця тендітна дівчина стане янголом-охоронцем для сотень українських десантників, отримає позивний «Квітка» і завоює державну медаль «За врятоване життя».
|
27-річний ветеран війни Іван Сіренко є прикладом практичної реалізації принципів безбар’єрності – після поранень він не лише адаптувався до цивільного життя, а й продовжив активну діяльність, спрямовану на підтримку інших.
Працюючи в реабілітаційному відділенні, Іван Сіренко підтримує інших ветеранів та ділиться власним досвідом адаптації після поранень.
|
Ми продовжуємо серію публікацій, присвячених нашим землякам – воїнам, які стоять на захисті України. Тим, хто повернувся з фронту або нині несе службу, зберігаючи для нас мир і життя.
Сьогодні – про нашого захисника, Познякова Віктора Михайловича, який народився 9 червня 1976 року, мешканця селища Казанка.
|
Перші дні повномасштабної війни Олександр з позивним Золотий відчув на собі. Окупанти наступали на Баштанку – невелике містечко, яке мало ключове значення для ворога.
"Я так і сказав своїм хлопцям, з якими працював на тракторній бригаді, що якщо орки підуть на Баштанку, я піду воювати", – згадує Золотий. "Вони теж збирались. Я пішов, а ось хлопці повтікали".
|
Сьогодні ми з гордістю і вдячністю розповідаємо про мужнього захисника, нашого земляка – Лемешка Владислава Сергійовича, мешканця с-ща Казанка.
|
|
|